Данило Туптало - Житія Святих - Квітень, Данило Туптало

вівтарем Божим. Тоді, святі в Єрусалимі місця бачити захотівши й супутника доброго знайшовши, пішов туди і досягнув Єрусалиму, з великою сердечністю і благоговінням поклонився життєтворному хресному дереву і святому гробу Господньому й инші місця святі обійшов, поклонявся і молився. Відвідав же й отців святих, що були там у затворах і у відлюдництві пустельному, молитов же і благословення від них сподобився. Прийшов у Хозевитську Лавру, що була поблизу річки Йордану при церкві Богородичній, у ній же архимандритові було від Бога у видінні сповіщено про Теодора, у тій-бо Лаврі в чернечий образ, за Божим велінням, одягнений і з благословенням додому відпущений.

Святий повернувся до себе, знову при церкві святого великомученика Георгія почав жити, служачи Богові у преподобності і сяючи, як Мойсей, благодаттю Господньою, її ж мав щедро. Зцілював усілякі хвороби, які в людей траплялися, і духів нечистих проганяв, бо владу над ними мав. Бабуся ж його Єлпідія, тітка Деспенія і сестра юна Влата не хотіли відлучатися від нього, але, дивлячись на богоугодне життя його, намагалися, у міру сили своєї, наслідувати його, постячи, і молячись, і милостиню з труду рук своїх убогим даючи. Але невдовзі тітка його Деспенія в доброму віровизнанні переставилася до Господа. її поховавши, повів сестру свою дванадцятилітню Влату в монастир дівочий і уневістив її Христові, а блаженну Єлпідію залишив удома, близько себе, жити до часу. Влата-бо, діва Христова, святе мала життя, через три роки відійшла непорочна в Оселю Жениха свого безсмертного. Почувши про кончину її, Теодор блаженний з радістю дякував Богові. А Єлпідія після того, за радою святого, пішла в монастир жіночий, що був поблизу, при церкві святого мученика Христофора. І посилав преподобний до неї дівчат, яких приводили до нього на зцілення, біснуватих чи хворих, аби навчала їх Єлпідія, як молитися і постити, і на всілякі чесноти наставляла.

Після відходу блаженної Єлпідії в монастир ні від кого не мав преподобний послуження собі, найняв робітника, аби служив йому. Промисел же Божий, хотівши зробити його ловцем людей, почав посилати до нього різних у співжиття. Спершу Єпифаній, юний літами, боголюбивим життям спонуканий, прийшов до нього. І радий був Теодор блаженний, що не залишив його Бог самого, прийняв Єпифанія і в чернечий одягнув образ, і на таке святе життя його наставив, що й над бісами той владу мав і виганяв їх з людей. Тоді одна благочестива жінка, яка зцілення у хворобі своїй молитвами преподобного Теодора отримала, привела до нього сина свого на ім'я Філумен, молодого літами, але не розумом: добре-бо умів книги читати й писати. І були три ці раби Христові однолітками, давнім же у Вавилоні трьом юнакам подібні, однакову до Бога любов і ревність мали, сам же між ними був Христос Господь, що сказав: «Де два або три зберуться в ім'я Моє, там Я є посеред них». Через якийсь рік, коли помер у Господі Єпифаній блаженний, прийшов замість нього Йоан, вельми дбайливий у чеснотах. Тим часом прийшли до преподобного люди із села, що називалося Протомарія, просячи його прийти в село їхнє, бо поблизу нього було одне місце, яким володіло багато нечистих духів, і нікому ж не можна було без шкоди минути місця того — ані людям, ані худобі, а найбільше в годину полудневу і після заходу сонця. Пішов раб Божий на місце те і звелів там викопати собі малу печеру, замкнувся в ній на цілу зиму й у звичному пості і молитвах перебував на тому місці аж до Пасхи. Біси ж не терпіли його перебування, втікали звідти — проганяв їх молитвами святий, наче зброєю, і багато разів чимало людей чули плачевні голоси бісів, які ридали, що гнані від Теодора. Люди ж села того настільки велику до преподобного мали віру, що, приходячи, брали землю з печери тої, в якій жив преподобний, і ту землю в страві чи питті розчиняли, давали хворим людям і худобі як певний лік — і за вірою своєю отримували зцілення.

Був-бо в селі тому один благоговійний муж, ремеслом коваль, йому звелів преподобний, аби зробив залізну клітку без накриття, тісну, що лише можна стояти людині, бо дивне тілу своєму замислив випробування. Про те довідалися люди села того, багато з них своє знаряддя залізне ковалеві приносили, щоб вистачило заліза на виконання того діла. І коли викувана була та клітка, віднесли її з хрестами в село Секеотське до преподобного. Він поставив її над печерою своєю, замикався в ній часто на довгий час і стояв, наче стовп нерухомий, всіляку лютість повітряну терпів, бо була без накриття та клітка. І палила його влітку спека, і взимку холодом і льодом замерзав, сніг і дощ його мочив, буря і вітри на нього налягали — він же лишався як камінь і діямант твердий, без відчуттів. Таке йому всемогутній Бог подав терпіння, що природу і розум людський перевищує, на подив людям і на прославу пресвятого Імени свого божественного. Не лише клітку ту залізну добровільним собі вибрав ув'язненням, а й ціле тіло своє тягарем залізним обкладав, і взуття залізне, за величиною ніг його викуване, взував, і нарукавники, також залізні, носив, і в броню залізну важку одягався, і залізною веригою великою, наче поясом, підперізувався, ще ж і палицю залізну важку, що мала зверху хрест, носив. Розділив життя своє так: після празника Різдва Христового на Богоявлення відходив у печеру, важким тим залізом обкладений, і перебував без виходу до Пасхи. Після Пасхи ж у залізній тій замикався клітці. Таким тягарем залізним і тілесним добровільним ув'язненням морив тіло своє, наче полоненого і раба, катував і карав, щоб не піднімало внутрішньої боротьби. У святу ж Чотиридесятницю не їв зовсім хліба, але трохи овочів чи ярини сирої, і то в суботу і в неділю лише. Підкорив же йому Бог диких звірів, які були в пустелі тій: ведмідь-бо страшний три роки приходив до нього і брав з рук його їжу, також і вовк, з пустелі приходячи, їв у нього. Приходили ж і відходили звірі ті, нікому шкоди не завдавали, ані людям, ані худобі, якщо і траплялося зустріти їх комусь. Було ж те чудодіянням Бога, який угодника свого, що прославляв Його, прославляв. Прийшов до преподобного, який у клітці замкнений був, чоловік один, усім тілом прокажений, шукав зцілення від святих його молитов. Він же, звелівши прокаженому скинути свій одяг, взяв воду й помолився до Бога, кажучи: «Господи Ісусе Христе,