Альфред Шклярський - Томек у країні кенгуру

вивчити поведінку різних звірів, і то не тільки хижаків, щоб уникнути загрозливих для життя ситуацій.

— Я гадав, що небезпека може нам загрожувати лише з боку хижаків.

— Ти помиляєшся, бо, наприклад, підступний і на вигляд неповороткий африканський буйвіл часто стає набагато грізніший від хижого лева, — пояснив Смуга. — Якщо не влучиш за першим пострілом і він утече поранений, тоді сам починає йти слідами мисливця, і його несподіваний напад переважно закінчується смертю мисливця.

— Прошу вас, розповідайте ще й ще про різних африканських звірів!

Томек із цікавістю слухав розповідь Смуги й незабаром забув про боротьбу з бушрейнджерами. І тільки перед самим світанком заснув зі штуцером у руках, поклавши голову на Динго замість подушки. Йому снилися незвичайні пригоди на Чорному континенті.

Смуга з посмішкою дивився на сплячого хлопця. Він згадав про молоді літа, коли жага пригод кинула його у вир блукань по світу. З того часу якось так дивно виходило, що, де б він не опинився, перед ним виростали небезпеки, немов гриби після дощу. Він уже звик до них і вважав їх своїм щоденним хлібом. Ловитва диких тварин припала йому до душі. Він умів підпорядкувати своїй волі найдикіших звірів, проте не жорстокістю, а рішучістю й лагідністю. Хоча Смуга був чудовим стрільцем, він убивав тварин лише в разі крайньої потреби. Після того як Томекові довелося застрілити на кораблі тигра, Смуга помітив у його очах жаль. Саме тому він відчував до хлопця довір’я й став його другом.

Досвідчений ловець відчув у душі Томека жагу пригод. Доказом цього могли правити переживання під час австралійської експедиції. Смуга сумнівався, чи Томек дотримає свого слова, яке він дав під його сильним тиском. Адже йшлося про безпеку хлопця. Учасники експедиції вважали Томека трохи не амулетом, що приносить їм усім щастя. Адже це він урятував Смугу, застріливши тигра, і він же вмовив тубільців взяти участь в облаві на кенгуру та страусів; зрештою, ніхто інший, як Томек, знайшов маленьку Саллі, що заблукала в буші, а тепер урятував від неминучої смерті золотошукачів. Томека скрізь супроводжували пригоди в найкращому розумінні цього слова. Недаремно Тоні якось сказав про Томека:»У Томека велике серце, й воно скрізь приваблює до нього друзів».

Юнак спав глибоким сном; Смуга перервав свої роздуми. Він вирішив, що Томекові краще не бачити видачу й арешт бушрейнджерів, тому подумав, що ліпше залишити сплячого хлопця в ущелині під опікою пораненого молодого золотошукача й повернутися до нього після здачі бандитів у найближчу поліційну управу. Смуга безшумно підвівся. В його очах не було вже добросердя.

— Тоні! Томек нарешті заснув, — тихо сказав він. — Тепер можемо зайнятися бандитами. Відвеземо їх до найближчого поселення.

Не гаючи часу, вони розв’язали бушрейнджерів, наказали їм зробити з гілок ноші, необхідні для перенесення тіл двох убитих бандитів до селища. Незабаром бушрейнджери поклали своїх мертвих товаришів на ноші й понесли їх під конвоєм Смуги, Тоні та старшого О’Донелла до табору мисливців. Звідти їх мали відправити далі возом.

XXI
НА ГОРІ КОСТЮШКА

Томек час від часу нетерпляче поглядав на гірське пасмо. Він очікував повернення батька з полювання на гірських кенгуру. Відтоді, як Тоні й Смуга поїхали, він не виходив із табору. Неухильно дотримувався даного слова, а щоб скоротити час очікування, доглядав за тваринами. У вільний час дивився в бінокль на гори, сподіваючись побачити батька, який повертається з полювання.

Від часу небезпечної пригоди з бушрейнджерами минуло вже два дні. Смуга особисто відвіз бандитів до найближчого містечка, де випадково зустрів патруль кінної поліції. Представники закону склали акт про смерть Картера й Томсона та поховали їх без будь-яких церемоній. Бандитів, що вціліли, закували в кайдани й повезли до міста, тому не було ніякого сумніву, що їм не минути заслуженої кари. Після цього Смуга повернувся до табору золотошукачів. О’Донелл прагнув якнайшвидше виїхати звідси, але не міг цього зробити через пораненого сина. Смуга привіз із собою похідну аптечку з ліками й допоміг перев’язати пораненого. Потім, не гаючи більше часу, відвіз Томека до табору експедиції, а сам приєднався до загону мисливців, які полювали на кенгуру. Тоні не брав участі в операції передавання бушрейнджерів поліції. За наказом Смуги він поїхав у гори, де повинен був знайти Вільмовського й розповісти йому про все, що трапилося.

Таким чином, Томек знову залишився в таборі з двома матросами й з нетерпінням очікував повернення батька. Терпеливість його була піддана тривалому випробуванню. Полювання затягувалося; мисливці вже шість днів перебували поза табором. Томек першим побачив тих, що поверталися із здобиччю. Він скочив у сідло свого поні й помчав їм назустріч. Незабаром він уже міцно обіймав батька. З провинним виглядом чекав докорів. Але Вільмовський, поінформований Смугою про переживання сина, не сердився на нього.

— Як себе почуває поранений золотошукач? — запитав Вільмовський після перших слів привітання.

— Не знаю, тату, але сподіваюся, що йому вже краще, — відповів Томек, радіючи, що батько не дорікнув йому за самочинність.

— Чому ж ти не відвідав його? Часу в тебе було достатньо.

— Гм, якщо сказати правду, то в мене було велике бажання зробити це, але я пообіцяв Смузі, що без твого дозволу більш не залишу табору. Тому в очікуванні твого повернення я доглядав тварин.

— Я вважав, що тобі треба заглянути до золотошукачів і довідатися, чи не потрібна їм наша допомога.

— Може, ми пішли б туди разом? — запропонував Томек.

— Я переконаний, що вони прагнуть зберегти в таємниці своє перебування в ущелині. Гадаю, буде краще, якщо ти відвідаєш їх сам. Тільки спитай, чи не потрібна їм якась наша допомога.

Цього дня Томек так і не встиг відвідати О’Донеллів. До заходу сонця він оглядав зловлених тварин. Крім невеликих, спритних гірських кенгуру, мисливці впіймали дві плащоносні ящірки[78]. Ці плазуни, довжина яких сягає метра, мали на голові та шиї шкіряну складку, що дуже нагадує комір. Вони бігали на