Джон Едмунд Гарднер - Помста професора Моріарті

Останнім часом він уже побував тут кілька разів і цілком звик до гамору та доброї програми, не кажучи вже про парад молодих жінок на вільній від столиків центральній доріжці. Годину чи й більше Кроу розпитував заклопотаних офіціантів, а потім вирішив сам пройтись центральною доріжкою, де вже зазнав був образи від дам, що пропонували себе.

Наслідки не забарилися. Майже відразу його зупинила дівчина, модно вдягнена, але, як на його смак, надто нафарбована й напудрена.

— Це не ви розшукуєте Сюзанну, циганку? — запитала вона, водночас намагаючись не проґавити можливого, клієнта.

— Так, я. Ви знаєте, де вона?

— Вам пощастило. Вона щойно повернулася до Парижа й зараз тут.

Кроу розгледівся в натовпі.

— Сюди! — потягла його за рукав повія. — Сюзанно, ось для тебе приятель, якщо ти не надто запишалася серед своїх подруг-акторок.

Кроу несподівано опинився перед чорноволосою красунею, чиї риси безперечно свідчили про те, що в її жилах струмує циганська кров.

— Ви бажаєте почастувати мене чаркою? — кокетливо запитала вона.

— Якщо ви справді циганка Сюзанна, то я вас шукаю по всьому Парижі.

— Так, це я, — засміялася дівчина, — але сьогодні не прихопила з дому бубна. Доведеться грати на іншому інструменті.

— Я просто хочу поговорити з вами, — поважно мовив Кроу. — Справа дуже важлива.

— Час — гроші, добродію.

— Я заплачу.

— Коли так, то почастуйте мене шампанським.

— Я довго розшукував вас, — сказав Кроу, коли знайшли вільний столик.

— Мене не було в Парижі, — засміялася Сюзанна, повівши своїми гарними плечима. — Мосьє Мельєс знімав мене для кіно. Ви бували в кіно?

— Так… Тобто ні, але дещо про нього чув.

— Я грала для мосьє Мельєса. Він знімав фільм у своєму сільському будинку в Монтереї.

— Чудово, але…

— Звичайно, чудово. Він перебрав кількох дівчат під циганок. А я справжня циганка. Він сам так сказав. Розповісти, як він знімав?

— Я хотів би поговорити про інше.

— Про що саме?

— Сюзанно, згадайте, будь ласка, дні після Різдва.

— Та що ви! — підняла руки циганка. — Це важко. Я часом не можу згадати, що робилося вчора, а від Різдва уже скільки минуло…

— Ви були тоді в «Мулен Ружі»?

— Я часто буваю в «Мулен Ружі»… Може, все-таки краще поговоримо про. мосьє Мельєса? Він сьогодні сюди прийде. Вся його компанія прийде. Ви зможете з ними познайомитися. — Раптом, глянувши на нього, Сюзанна замовкла. — Не знаю, як вас звати.

— Моє прізвище Кроу.

— Ти ба! Я називатиму вас Вороном[4], можна? — Сюзанна каркнула й замахали руками, наче крилами.

— Згадайте той вечір, коли ви розмовляли там з одним американцем! — твердо сказав Кроу, вирішивши, що випите шампанське трохи вдарило їй у голову. — Гадаю, він розпитував вас про пана Жана Гризомбра.

— То вас цікавить Гризомбр? — навдивовижу швидко протверезіла Сюзанна.

— Ні. Ви згадали того американця?

— Не знаю… Можливо. Це як я захочу. А навіщо він вам?

— Він мій друг. Я намагаюся знайти його. Його прізвище Мор-нінгдейл. Коли він вийшов з «Мулен-Ружа», в нього було якесь непорозуміння з котроюсь із тамтешніх дівчат.

— Ну добре, я його пригадала, того американця. Неприємний тип. Зате його приятель Гаррі добре мені догодив… Циганка стенула плечима. — Хоча заплатив за нього той американець.

— І вони розшукували Гризомбра?

— Так.

— Ви їм допомогли?

— Я відіслала їх до «Порожнього дому». Жан Гризомбр найчастіше буває там. Цебто бував досі: сьогодні його там немає, десь подорожує. Отже, якщо ви мали намір з ним зустрітися, вам не повелося.

— Американець тоді з ним зустрівся?

— Звичайно, якщо туди пішов.

— А сам американець і той його приятель звідки приїхали?

— З Лондона. Гадаю, з Лондона. — Сюзанна звела докупи брови, немов їй коштувало великих зусиль пригадати. — Так. Він говорив щось Гаррі, називав адресу… Дивно…

— Яку адресу?

— Налийте ще шампанського.

Кроу налив, не зводячи з неї ока. Навколо них вирували голоси, сміх, музика, танці, юрми людей, які вирішили будь-що розважитися.

— Скільки ви мені заплатите? — спитала циганка.

— Добре заплачу.

— Бажаєте переспати зі мною?

— Ні.

— Я вам не подобаюсь?

— Моя люба, — зітхнув Кроу, — ви мені дуже подобаєтесь, але я дав собі маленьку клятву.

— Клятви дають, щоб їх порушувати.

— Що казав американець?

— Гроші.

Кроу поклав на стіл кілька золотих монет, і вони миттю зникли, наче масло на гарячій сковороді.

Циганка посміхнулася й підвелась.

— Ви не пам'ятаєте? Чи вирішили мене обдурити? — занепокоївся Кроу.

— Я все пам'ятаю. — Циганка знову посміхнулася. — Він сказав… Заплатив мені, щоб я перебула з Гаррі, й сказав: «Я не вибовкаю служничці на Алберт-сквері. Кажуть, циганка Сюзанна варта кожного витраченого на неї су». І я справді варта кожного витраченого на мене су, мосьє.

— Алберт-сквер? Ви певні?

— Я варта кожного су! — Циганка жартівливо посміхнулась і зникла в натовпі.

Заграв оркестр. Гучні звуки музики, тупотіння і вигуки дівчат, які танцювали канкан, заглушили все інше. Кроу вирішив знайти модну нафарбовану дівчину, що допомогла йому знайти Сюзанну, дати їй за це трохи грошей і якнайшвидше, першим же пароплавом — додому.

В Лондоні Кроу був увечері наступного дня, стомлений, але задоволений з того, що має нарешті якісь відомості для Холмса. Турбувати великого детектива цього вечора здалося запізно. До того ж Сильвія зустріла його, як зустрічала колись до одруження. Кроу навіть подумав, чи не замислила