Ренделі Фрейкс - Термінатор

ціль перебуває дуже далеко й рухається занадто швидко, тому з нею не можна вступити в контакт.

Доведеться йти на перехоплення.

Термінатор нахилився нижче й помчав швидше. Брудний гравій, яким було посипано дорогу, що пролягала буквально в декількох сантиметрах від водостоку, гальмував рух.

Доїхавши до перехрестя, Термінатор мусив уповільнити рух й оглянути дорогу обома очима, що траплялося тільки у виняткових випадках, — для підстраховки. Йому довелося використати своє унікальне відчуття швидкості й інерції, щоб не зіткнутися з мікроавтобусом. Мотоцикл дивом проскочив на волосинку від нього. Спробувавши знову зафіксувати ціль, Термінатор з’ясував, що вона зникла. Швидко просканувавши водостік унизу, він нічого в ньому не знайшов.

Але робот вловив високочастотні звуки мотоциклетного мотора. Швидко просканував простір. Мотоцикл проїхав приблизно півквартала вулицею, перпендикулярною до водостоку, і тепер вирулював на стоянку біля Пасажу, масивного чотириповерхового торговельного комплексу.

Термінатор плавно обігнав кілька машин, їдучи з меншою швидкістю, і приготувався до вирішальної зустрічі.

Пасаж у Резеді, 5.06 дня

Джон проштовхувався крізь юрбу в салоні гральних автоматів. Від дешевих звукових ефектів позакладало вуха. На моніторах зображувалися в мініатюрі всілякі сцени масового знищення. Тім саме вибув зі гри під назвою «Прибульці», коли побачив друзів. Джон кивнув кільком знайомим з коледжу і став за спиною якогось підлітка, що грав у «Війну в пустелі»: усі його винищувачі Ф-14 уже було збито. Джон готувався до атаки.

Він у цій справі собаку з’їв.

Коли остання ракета вибухнула, закидавши все навколо градом уламків, і на екрані засвітився напис «гру закінчено», Джон сів за пульт і опустив у щілину жетон. Потім потяг на себе ручку, і «земля» одразу вислизнула в нього з-під ніг. Джон насупився й зосередив усю увагу на екрані. Перша ракета налетіла зненацька, але він устиг відреагувати і, шугонувши вниз, уник вибуху. Потім з’явилася друга. Джон вистрілив з гармати, розташованої на крилі, і від ракети залишилося мокре місце.

Гра була нескладною.

Коли Термінатор зупинився на стоянці поруч з ескалаторами, двигун «харлея» гуркотів на всі заставки. Маленька Джонова «хонда» красувалася посеред великих мотоциклів. Термінатор припаркував «харлей» і вимкнув двигун.

Поліціянта Остіна підхопило людським потоком. Пасаж цього суботнього дня було вщерть набито покупцями різного віку. Поліціянт вдивлявся в обличчя хлопчаків, заклопотано шукаючи потрібного йому. Показав фотографію дітлахам біля піцерії «Перрі» на другому поверсі. Ті знизали плечима. Остін помітив, що охоронець дивиться на нього з цікавістю. Зваживши всі «за» та «проти», він попрямував до нього і теж показав знімок, попросивши допомогти знайти хлопчика.

Джон, що стовбичив у залі гральних автоматів, з головою поринув у гру «Ракетна війна» — він вигравав з великим рахунком. Коннор спритно відбивав напад ворожих міжконтинентальних ракет з багатьма боєголовками. Вони сипалися на нього градом. Три… ні, чотири… ні, п’ять штук одночасно! Джон намагався реагувати якнайшвидше, але навіть йому це було не під силу. Над світом, що злетів у повітря, розрослася біла хмара, схожа на гриб.

Гру закінчено.

На табло з’явився результат. Джон опинився на третьому місці серед гравців, але війну він все ж таки програв. Роздратований хлопчина неохоче відійшов від автомата й озирнувся, шукаючи, у що б погратися ще.

Цієї хвилини за вікном з’явився офіцер Остін. Його погляд було спрямовано туди, де щойно стояв Джон… Але хлопчик уже встиг розчинитися в юрбі. Поліціянт рушив далі й незабаром зник.

Джон зупинився біля наступного автомата й покопирсався в кишенях. Жетонів він мав чимало. Прошмигнув до кабінки.

Термінатор пробирався крізь юрбу покупців, як Пол Баньян[16] — крізь лісові хащі, та при цьому ще примудрявся нести запакований букет троянд із довгими стеблами, немов закоханий, що поспішає на побачення. Він вів пошуки методично, знаючи, що ціль близько. Вдивлявся в кожне обличчя, але жодного занесеного в електронну пам’ять йому не трапилося. Рано чи пізно…

Офіцер Остін дійшов до кінця галереї. Він уже встиг швидко оглянути магазинчики на всіх поверхах. Джона Коннора ніде не було. Поліціянт повернувся і пішов назад тим самим шляхом: повз закусочну, де продавалися бутерброди з сосисками, відділи взуття та подарунків, піцерію, кафе, де можна було поїсти кукурудзяних коржів з м’ясом та соусом, книжкову крамницю, залу гральних автоматів, рибний ресторан…

Остін вирішив повернутися до гральних автоматів. Біля входу стояло кільканадцятеро дітлахів. Вони вихвалялися один поперед одним виграшами. Потік відвідувачів зростав. Остін вирішив ретельніше оглянути залу.

Він опинився посеред гомінких і жвавих дітлахів.

У протилежному кінці зали Джон вів влучний вогонь по МІГам. Тім непомітно наблизився і торкнув приятеля за плече; він намагався зберігати спокій, але це йому не дуже вдавалося. У його голосі чувся ледь стримуваний страх.

— Тебе розшукує лягавий.

— Відчепися, — сказав Джон і повів плечем.

— Та слово честі! Дивися!

Джон знав, що це брехня, але таки визирнув, ховаючись за автоматом. Висока, сухорлява людина в однострої показувала хлопчакам, що стояли поруч з ним, якусь фотографію. Вони дивилися на неї, наморщивши лоби. Потім один кивнув у Джонів бік.

Джонове серце прискорено закалатало. Він швидко присів навпочіпки — адже поліціянт повернув голову й замало його не побачив. Потім хлопчик крадькома обійшов автомат з іншого кінця й чкурнув геть.

Мати дуже рано розтлумачила йому, що від поліції не можна чекати нічого доброго.

Остін побачив, як Джон біжить повз гральні автомати. Не розмірковуючи, він помчав за ним.

Озирнувшись через плече, Джон переконався, що збуваються найгірші побоювання: лягавий переслідував його, продираючись крізь юрбу. Хлопчик ушкварив ще швидше, намагаючись не збити з ніг невисокого товстого підлітка, що стояв посередині проходу.

Лягавий наздоганяв його, причому летів навпростець і збив товстого хлопчака з ніг. За спиною поліціянта вирував натовп.

Джон усе збагнув і прискорив темп, але поліціянт не відставав.

Він порозкидав дітей, що трапилися на шляху, немов тенісні м’ячики. Джон подолав службове приміщення та склад, випорснув з рук адміністратора й через пожежні двері вискочив до службового коридору. Довгий, погано освітлений тунель вів просто на стоянку біля виходу. Тільки б добігти! Здавалося, серце Джона ось-ось вистрибне з грудей.

Він був уже на півдорозі до дверей, аж раптом перед ним вигулькнув Термінатор.

Джон відразу впізнав це обличчя. Він бачив його неодноразово — мати часто показувала йому газетні вирізки. Перед ним стояв саме той тип. Божевільний, що улаштував стрілянину в поліцейській дільниці. Тепер він стояв просто перед Джоном. Хлопчик спробував загальмувати, щоб не зіткнутися з незнайомцем.

Термінатор засік ціль.

Папір розгорнувся, троянди розсипалися по підлозі, холодно зблиснула чорна сталь пістолета. Квіти хруснули під черевиками