Ренделі Фрейкс - Термінатор

— Будь ласка, містере Сілберман! Це дуже важливо. Він у небезпеці. Дозвольте хоча б зателефонувати йому.

— Боюся й цього не можна. Не зараз. Я вважаю, що треба рекомендувати комісії потримати тебе тут щез півроку. Це однозначно.

Вона могла, звичайно, спробувати його переконати, обдурити, запропонувати свою співпрацю, сперечатися з ним, благати його, розповісти йому все, що завгодно, всі найінтимніші подробиці свого життя. Могла навіть душу вивернути навиворіт, але це ні до чого б не призвело. Сілберман уже давно прийняв рішення.

Він був невблаганний, як доля.

І Сара зрозуміла, що програла.

Ворожість, яку вона ретельно приховувала, негайно виплеснулася назовні тваринною люттю. Сара стрімко перегнулася через стіл і схопила Сілбермана за горло.

— Ах ти, сучий сину!

Сілберман упав горілиць, спробував виборсатися, але марно. Сталеві Сарині пальці стисли йому горло. Наступної миті санітари відтягли її від Сілбермана і з силою штовхнули до стіни. Приголомшена, вона впала на спину, але негайно вислизнула з їхніх рук і знову кинулася на Сілбермана. Йому, безумовно, перепало б, якби не один із санітарів, вищий на зріст, який ще школярем ганяв у футбола. Він ухопив Сару за ногу, і вона впала. Санітар кинувся на неї, ледь не переламавши жінці ребра. Сарі перехопило дух, але вона корчилася та борсалася, немов зацькована рись.

Сілберман покопирсався у кишені халата й витяг шприца. З побоюванням наблизившись до Сари, зробив їй укол.

— А бодай вам усім!.. Відпустіть мене! Сілбермане! Ти не відаєш, що чиниш! Тобі гаплик! Ти вже здох! Чуєш?!

Сілберман її не чув — у нього і без того дзвеніло у вухах. Він Махнув рукою санітарам і вони витягли Сару в коридор. Коли за ними грюкнули двері, у кімнаті стало незвично тихо.

Розшарілий Сілберман відкинув з очей пасма волосся, глибоко зітхнув, але відразу згадав, що по той бік дзеркала сидять спостерігачі й опанував себе.

Зобразивши на обличчі посмішку, він повернувся до них і знизав плечима.

— Оце вам наші взірцеві громадяни.

Сару притягли до її палати. Усю дорогу вона пручалася, але так і не змогла вирватися. Санітари, нарешті, запхнули її всередину. Вона притулилася до стіни, і одразу ж на порозі з’явився Дуглас. Посміхнувшись, показав їй два пластмасових стаканчики.

— Тобі потрібно прийняти ліки, — украдливо вимовив він і направився до Сари.

Вона зробила останню відчайдушну спробу.

— Дугласе! Зачекай! Послухай… Я ладна на все, аби вибратися звідси. Розумієш? На все!

Дуглас зупинився в кількох кроках від неї. Здавалося, він вагається.

Нарешті він сказав:

— Тож як щодо таблеток?

Два інших санітари присунулися ближче. В одного в руках був електрошокер. А Дуглас додав:

— Я одружена людина. За кого ти мене маєш?

І простягнув їй стаканчики.

Сара машинально взяла їх. В очах запаморочилось. Проковтнувши таблетку, що лежала на дні першого стаканчика, Сара запила її водою з іншого. Віддала посуд Дугласові. Він кивнув і простяг стаканчики іншому санітарові.

— Відкрий-но рота! — наказав Дуглас Сарі. Вона підкорилася. Санітар подлубався у неї в роті пальцем, шукаючи таблетку. Сара ледь стрималася, щоб не гризонути його за руку.

Дуглас вийняв пальця з її рота і підморгнув.

— Та тобі вже краще, слово честі!

І вийшов разом з усіма до коридору.

Сара дочекалася, доки його обличчя перестане красуватися у віконці, і побігла до туалету. Там вона сунула в рота два пальці, викликаючи блювоту. Незабаром таблетка упала в унітаз.

Сара глибоко вдихнула, намагаючись зібратися з силами, і підійшла до ліжка. Відкинувши його до стіни, почала підтягуватися на руках. Один, два, три, чотири… Бездумні механічні рухи. Нехай уся лють і розпач перейдуть до її м’язів, додаючи їм сили! Такої сили, щоб одного чудового дня вона змогла здолати всіх своїх супротивників!

Тому що вона не збирається здаватися!

Нізащо у світі!

Резеда, Каліфорнія, 4.26 дня

Дві десятирічні дівчинки стояли в ятці, що торгує в підземці сендвічами, і ніяково вивчали фотографію, яку їм простягнув поліціянт. Він висунувся з вікна автомобіля і розплився в посмішці, що могла б видатися теплою та дружньою, якби не була такою штучною. Одна з дівчинок відвела погляд від цієї дивної особи — чомусь їй стало не по собі.

Інша, не відчувши нічого підозрілого, сказала:

— Так, він був тут хвилин п’ятнадцять тому. Він, здається, збирався до Пасажу.

— Куди? — перепитав поліціянт.

Дівчинка вказала на масивний бетонний будинок, що бовванів за два квартали.

Остін повернувся й уважно подивився в той бік, куди махнула рукою його співрозмовниця. Потім вихопив фотокартку і, зірвавшись з місця, помчав до Пасажу.

Перелякані дівчата дивилися услід.

* * *

А зовсім поруч з тим місцем Термінатор повільно їхав мотоциклом «харлей» і з завзятістю автоматичної відеокамери запам’ятовував усе, що потрапляло до поля зору. Відшукати Джона для нього лише справа часу. Ну, а що стосується часу, то його в Термінатора достатньо. Енергії, що зберігалася в особливих камірках за твердим внутрішнім каркасом, вистачило б мінімум років на сто. У режимі консервації цей час можна було б розтягувати протягом вічності. Терпіння було стратегічною перевагою машини-кіборга.

Рано чи пізно кіборг зафіксує свою ціль.

Він промчав мостом над рівчаком. Обстежував усе навколо не лише візуально, але й на слух. Одне його вухо вловлювало всі можливі звуки, інше автоматично відсівало те, що не підпадало під розряд «хонда-125» 1990 року випуску. Команда відшукати цей транспортний засіб випливала в пам’яті відразу ж за зображенням цілі.

Рано чи пізно…

За останні три години Термінатор двічі приходив до стану повної бойової готовності. Але за кермом першого мотоцикла сиділа дівчинка-підліток, а другим керував чоловік середнього віку. Жоден з цих людей не відповідав заданим параметрам.

Потім у мозок Термінатора надійшов ще один сигнал.

Він різко повернув голову. Знову те ж саме. Кіборг оглянув вулицю й миттєво відшукав джерело звуку. На мотоциклі набережною мчали двоє хлопчаків. Запрацював підсилювальний пристрій, схований у черепі кіборга. Зображення збільшилося в п’ятнадцять разів, потім на екрані застигло обличчя водія. «Об’єкт ідентифіковано», — спалахнув напис поруч з нечітко окресленим обличчям Джона Коннора.

Термінатор розвернув масивний «харлей» і виїхав на вулицю, рівнобіжну водостоку. Ціль рухалася бетонним коридором. Термінаторові довелося прискоритися, щоб не загубити хлопчика. Одним оком кіборг дивився прямо перед собою, штучно відтворюючи обсяг зображення за допомогою розрахунку світлотіні. Інше його око не відривалося від цілі. Робот оглянув і другого пасажира, але нічого важливого в ньому не знайшов — такого об’єкта в електронній пам’яті не існувало. Потім, розрахувавши траєкторію руху мотоцикла, Термінатор дійшов висновку, що