Ренделі Фрейкс - Термінатор

звичайно, працюю тут зовсім недавно, але, можливо, ви таки скажете мені… якщо, звичайно, знаєте.?.

— Що знаю?

— Ну… звідки він узявся, цей об’єкт?

— Я теж колись про це запитував. І знаєш, що мені відповіли? «Не став зайвих питань».

Дайсон помахав охоронцеві, що стояв біля дверей до підвалу. Охоронець пройшов слідом за Дайсоном і Брайантом до маленької кімнатки, і всі троє зупинилися перед дверима, що нагадували сучасне банківське сховище. Тут, як і для запуску ракети з ядерними боєголовками, було потрібно два ключі. Дайсон і охоронець вставили свої ключі в замкові шпарини й одночасно їх провернули. Потім Дайсон набрав код на панелі, вмонтованій у стіну. За секунду пролунало різке клацання, і двері відчинилися. Дайсон зайшов до середини.

Брайант залишився назовні разом з охоронцем, що записав до спеціальної книги ім’я відвідувача й точний час, коли той з’явився у сховищі. Опинившись у підвалі, Дайсон підійшов до сталевого сейфа й відчинив його. Там, у запечатаній судині з інертним газом, зберігався якийсь маленький предмет. Він умовно іменувався «Об’єкт № 2» і був зовні коричневим керамічним паралелепіпедом розміром з кісточку доміно. Предмет було серйозно пошкоджено під час вибуху, але його дбайливо відновили й уклали в металеву рамку. Предмет містив у собі загадку, що вже принесла «Кібердайн» кілька мільйонів доларів. Але й це ще не все. Пристрій мікросхеми й хімічний склад об’єкта були Дайсонові зовсім невідомі. І знову в його голові виникло запитання, яке поставив йому Брайант і колись ставив начальству він сам.

А справді, звідки він узявся, цей предмет?

Хто створив мікросхему? Росіяни?

Навряд чи. Надто вже тонка робота.

Японці? Можливо, але чому вони не запровадили в себе цю технологію останніми роками?

Ні, річ була унікальною. І Дайсон не вірив, що її винайшов шеф. Джек Кролл забрав таємницю до могили. З його записів не зрозуміло, звідкіля взявся цей дивний предмет. Утім, перед Дайсоном зараз стояли інші, куди важливіші питання. Відповідям на них він і присвятив своє життя.

Дайсон потягнувся до мікросхеми, узяв її і, не виймаючи зі бляшанки з інертним газом, поставив на спеціальний візок — він поводився з Об’єктом № 2, немов зі священною реліквією. Коли Дайсон замикав сейф, його погляд упав на іншу вогнетривку шафу, що стояла поруч з першою. На ній красувався напис «Об’єкті 1».

Якби тільки Брайант і всі інші довідалися, що тут лежить! Це було відомо лише трьом: небіжчикові Кроллу, власникові компанії Симмонсу і йому, Дайсонові. Підкоряючись миттєвому поривові, він відімкнув сейфа, зазирнув всередину і увіп’явся поглядом у те, що там лежало. Цей предмет був набагато більшим за попередній. Він являв собою надзвичайно складний пристрій — металеву руку.

У ліктьовому суглобі метал було потрощено, але кисть і передпліччя залишилися цілими, хоча їхня хромована поверхня втратила форму й блиск. Рука стояла сторч у герметично закупореній судині. Здавалося, вона застигла у вітанні. Дивлячись на неї, Дайсон глибоко замислився.

Хто, чорт забирай, це створив? «Не став зайвих запитань…»

Раптом Дайсонові стало лячно, навіть живіт зсудомило. Загадкові об’єкти цілком могли виявитися краденими. Він не довіряв Грегові Симмонсу. А раптом… Ні, де може бути… Дайсон відігнав сумніви й вирішив, що ще встигне надивитися на дивовижні предмети. Можливо, їх украли, а може, виготовили, виконуючи якесь секретне урядове замовлення. Коли вдасться розкрити таємницю Об’єкта № 2, напевне, стане відомо і про це. А поки що…

Повагавшись, Дайсон зачинив дверцята сейфа та надійно їх замкнув.

Пескадеро, державна клініка, 4.13 дня

У кімнаті для співбесід стояла важка тиша. Сара чула удари власного серця і сонне дзижчання мух десь удалині. Санітари застигли в дверях і дивилися на Сару, як на таку ж саму муху.

Сілберман з іншими лікарями розташувалися в кабінеті за дзеркалом і обговорювали враження. Сара відчувала на собі їхні оцінюючі погляди. Вона знала, що вирішується її доля. Як же нерозумно вона вчинила спочатку!

Навіщо розповіла їм стільки? Все одно її не випустять на волю.

Але ж вона так довго зберігала таємницю! Щойно її запроторили до психушки, лікарі так чуйно розмовляли з нею! Вона їм повірила. Думала, що вони справжні професіонали і здатні визначити, чи при власному розумі вона, чи ні. Ох, як вона помилилася!

Лікарі, що працювали в клініці, дивилися на світ очима психологів. Їхні уявлення про реальність ґрунтувалися на теоріях поведінки якихось абстрактних особистостей. До них не доходило, що Сара — абсолютно нормальна, а ненормальний увесь світ навколо неї.

Навіть у божевільні Сара прекрасно відчувала тонку межу між реальністю й фантазіями, снами й пророцтвами, досвідом й уявою.

Тут, у Пескадеро, вона не раз переступала цю межу, але завжди знала, на якому вона світі. Сілберманові цього не зрозуміти. Він судить про все зі своєї точки зору. Зі своєї. На його боці природничі науки та філософія. Клініка — його вотчина. Тут багато пацієнтів з комплексом месіанства. Сара усвідомлювала, що ідеально підпадає під опис подібних випадків. Сина її звати Джоном Коннором. Це нібито аналог Ісуса Христа[15]. Батько хлопчика — привид з майбутнього. Це майже цілковитий збіг з непорочним зачаттям. І син її пожертвує собою заради порятунку світу. До того ж Сара порушила закон. Завдала шкоди чужій власності. Так, звичайно, з погляду Сілбермана вона божевільна.

А хто б не збожеволів, довідавшись про те, що стало відомо їй? Цивілізація порине до прірви. Мільйони безневинних людей загинуть жахливою смертю. Навіть якщо їй вдасться вибратися з клініки та врятувати Джона, щоб він устиг зібрати на згарищі армію повстанців, усе одно не уникнути масових смертей і руйнувань, від яких навіть у найбезжальнішого вояка голова піде обертом.

Неважливо, чим закінчиться війна — перемогою чи поразкою. Все одно загинуть мільйони.

Якщо ж її не випустять з цього кам’яного мішка і вороги вб’ють Джона, людству прийде кінець.

Так, безумовно, вона божевільна.

Але вона знає, що робить.

Сілберман повернувся з якоюсь паскудною посмішкою та сів за стіл. Почухав ніс, потім недбало погладив обкладинку її історії хвороби. І нарешті сказав:

.. — Бачиш, Capo… ось яка історія… Наскільки я розумію, ти дуже розумна й навмисне говориш те, що мені хочеться від тебе почути. Мені здається, насправді ти так не думаєш.

Сара ніколи не вміла брехати. Отже, обдурити Сілбермана не вдалося. Залишалося одне: благати:

— Дозвольте мені побачитися з сином!

Сілберман відвернувся. Сара пильно стежила за ним. Напевне, розмірковує — погодитися чи ні? Але виявилося, що він усього Лише хотів непомітно придушити позіхання. Сара