Ренделі Фрейкс - Термінатор

раніше, виглядав на двадцять з гаком. На вигляд типовий «білий комірець», Дайсон, утім, примудрився розшифрувати складні записи Кролла, зроблені ним незадовго до смерті, і просунутися далі, причому власним шляхом. Замість того, щоб вивчати роботу окремих елементів мікросхеми, Дайсон розвивав загальні принципи функціонування таких пристроїв.

Погано лише те, що гроші в руках Симмонса так і танули. Йому були потрібні все нові й нові співробітники, і, щоб переманити їх з інших компаній, «Кібердайн» доводилося платити їм набагато більше. Оскільки штат співробітників збільшувався, зберігати в таємниці дослідження щодня ставало дедалі важче. Було відомо, що Дайсон ставиться до збереження таємності вкрай легковажно. Симмонс частенько викликав його на килим і вичитував за порушення. Це нагадувало прочуханку, яку влаштовують дитині-вундеркінду. Дайсон знав, що Симмонс у науці не сильний — не те, що в питаннях купівлі-продажу й нагромадження капіталів. Бос, звичайно, міг зрозуміти кінцеву мету, що вимальовувалася перед його компанією, але яким чином її буде досягнуто, не знав. Симмонс не був ученим. Певний час він працював креслярем та інженером-оформлювачем у невеличких фірмах, що виробляли електроніку, але успіх боса ґрунтувався на тому, що одного разу йому всміхнулася фортуна.

Десять років тому Симмонс працював у фірмі «Клейнгауз Електроніко», на околиці Лос-Анджелеса — займався попередніми розрахунками на комп’ютері. І ось якось ранком він не зміг потрапити на фабрику вчасно: довелося чекати, доки поліція буквально збере з підлоги по шматочках пошматований труп. Очевидно, вночі стався вибух. На фабрику навіщось проникли чоловік і жінка і вивели з ладу якесь устаткування. Чоловік загинув, а жінка, схоже, збожеволіла.

Коли, нарешті, Симмонсові дозволили ввійти, Джек — він був тоді його помічником — показав дивний уламок електронної плати. Згоряючи від цікавості, Джек прокрався крізь поліцейські кордони й підібрав один з найцікавіших, на його думку, уламків, що залишилися після вибуху.

З подібною технологією ані Симмонс, ані Кролл ніколи не стикалися. Замість того, щоб сповістити про це Клейнхауза, вони звільнилися з роботи, опинились по шию в боргах і відкрили власну компанію, яку назвали «Кібердайн Системз». Перші два роки хіба що не голодували та все намагалися зрозуміти, що ж таке їм поталанило тоді знайти. Потроху Джек Кролл розшифрував роботу однієї ділянки мікросхеми, і це, подібно розетському каменю, вказало шлях до інших, нехай невеликих, але досить прибуткових відкриттів. Компанія розгорнула жваву торгівлю новою швидкодіючою мікросхемою. На третій і четвертий рік Симмонс та Кролл отримали чималі прибутки. Аж тут у Кролла знайшли пухлину. Він гарячковито працював, робив записи покрученим наркотиками, кострубатим почерком, але помер, так і не встигнувши зробити ще одного відкриття.

Тепер на шляху до відкриття був Дайсон.

Симмонс відкашлявся. Дайсон здригнувся й подивився на нього.

— Вибач, що я так затримався, — мовив Симмонс, — але членів ради засмутили деякі пункти твого фінансового кошторису.

Дайсон зібрався розлютитися, але Симмонс вхопив його за руку.

— Не хвилюйся. Я зумів розсіяти хмари. «Базікало», — подумав Дайсон. Напевно, старому невідомо, на порозі яких відкриттів перебувають філії його власної фірми. Але, зважаючи на все, Симмонс відчув небезпеку, і Дайсон обережно вичікував, доки старигань стане відвертим.

Симмонс запропонував шотландського віскі. Дайсон чемно відмовився.

Симмонс в один ковток осушив склянку і нарешті усміхнувся.

— Добре, заспокойся. Бюджет на наступний квартал тобі затвердили. Я захрипнув, умовляючи решту. Вони бажають під кінець року мати на руках готову продукцію, якою можна будо торгувати. Я їх запевнив, що ти мене не підведеш. Так що зроби послугу — не витрачай усіх грошей одразу.

Обидва прикинулися, що їм весело. Вони не були друзями. Для дружби потрібне взаємопорозуміння з якихось ключових питань. А ці двоє майже в усьому дотримувалися протилежних поглядів. В усьому, крім того, що стосувалося Відділу особливих проектів. Але навіть тут вони переслідували кожний свою мету. Дайсон, звичайно, радів високій зарплатні, але працював не заради грошей. Його цікавив сам процес пізнання. Якщо ж у результаті його роботи вдасться поліпшити світ, щоб його дітям жилося хоча б трохи легше — то й чудово!

Симмонс хотів примножити свої багатства. У певному значенні обидва були одержимими. Але Дайсон вважав себе щасливішим.

Він потис Симмонсові руку й обіцяв особисто інформувати про успіхи відділу. І прожогом кинувся до ліфта.

Ступивши на застелену паласом підлогу й переконавшись, що він у кабінеті сам, Дайсон підстрибнув з радощів. А він був переконаний, що рада директорів зарубає більшість пунктів фінансового кошторису! Так, він недооцінював любов Симмонса до відділу та розроблюваного проекту. Тепер він має все необхідне, щоб завершити роботу. Незабаром впаде остання перешкода, і вони довідаються про Об’єкт № 2 все!

Двері відчинилися — ліфт приїхав на другий поверх. Дайсон пройшов через порожній вестибюль і завмер перед могутніми дверима. Хромований напис: «Відділ особливих проектів. Вхід за спеціальною перепусткою».

Дайсон, сунув у щілину свій електронний пропуск. Двері клацнули й відчинилися.

Він увійшов до лабораторії штучного розуму. Усе було заставлено полицями з процесорами, дисководами, контрольним устаткуванням і дослідними зразками. На підлозі зміїлися товсті дроти. Потрапивши в це приміщення, де, незважаючи на чистоту, панував безлад, стороння людина вирішила б, що опинилася на телефонній станції, працівники якої не відрізняються надмірною акуратністю.

Дайсон вийшов на середину кімнати і сказав співробітникам:

— Хлопці, я вас вітаю. Ви отримаєте підвищення платні!

Колеги вітали Дайсона жартівливими вигуками. Жодних лабораторних халатів тут не носили. Усі ходили в джинсах і кросівках. Хлопці були такі ж молоді та здібні, як і сам Дайсон. Вони сиділи за столами, пили пепсі-колу, жували сендвічі та здійснювали революційний переворот у технології. Тепер співпрацівники навперейми кинулися ляскати Дайсона по спині і потискати йому руку. Дайсон попросив усіх сісти і сказав, що сьогодні треба буде раніше розійтися по домівках. Пролунав загальний стогін. Ніхто з колег Дайсона не мав звички йти додому до кінця робочого дня. Інженерно-технічний персонал і наукові співробітники завзято змагалися, хто кого пересидить. Той, хто першим вставав з-за столу, ставав чимось на кшталт упослідженого. Товариші Дайсона працювали шість днів на тиждень, та й у суботу часто засиджувалися на роботі допізна. Відпочивати, водити родину в кінотеатр — це було не для них. Їм хотілося того ж, що й Дайсонові: знайти відповіді на складні питання. І знайти силу, що допомогла б змінити світ.

До Дайсона підскочив Брайант, один з наймолодших і найнедосвідченіших співробітників.

— Містер Дайсон! Лабораторія вихідних матеріалів хоче здійснити повторне випробування Об’єкта № 2.

— Добре. Ходімо. Я зараз усіх улаштую.

Дайсон попрямував до виходу, Брайанту майже довелося бігти, щоб наздогнати його.

— Містере Дайсон… Я,