Максим Іванович Кідрук - Жорстоке небо

центральну й північну Францію засипало снігом, ви потрапили в зону цілковито чистого повітря?

— Анітрохи. Вільна від хмар ділянка закінчилася приблизно через двадцять миль. На той час мій «Airbus» залишив хмари далеко внизу, проте я бачив, що вогні на землі раптово щезли. Судячи з того, що вітер із західного різко змінився на північно-східний, припускаю, що мій «Airbus» пролетів око циклону — зону низького тиску, вільну від хмар, навколо якої обертався буран.

— Око циклона… — повторила Діана.

— Так, саме так, — підтвердив британець. — Зазвичай у циклонів на таких високих широтах немає чітко окресленого ока, оточеного ідеально циліндричною стіною з хмар, як це типово для тропічних циклонів південніше в Атлантиці чи біля узбережжя США. Проте зони низького тиску в центрі й вільні від хмар ділянки бувають часто. Гадаю, я пролітав одну з таких.

Діана підсвідомо чекала, що Джеррі Марк Маклюр щось запитає в неї, поцікавиться, яким чином його погодний звіт може бути пов’язаний із катастрофою, що відбулася в аеропорту Париж-Північ, і знову помилилась: пілот рейсу 327, помовчавши достатньо, щоб зрозуміти, що нових запитань не буде, чемно натякнув:

— Якщо це все, що вас цікавило, то…

— Так! Так, Джеррі, дуже дякую! Ви справді допомогли. І вибачте, що потурбувала вас у свято.

— Будь ласка. Щось буде потрібно — звертайтесь, — з того, як Маклюр проказав останні слова, Діана не змогла визначити, чи справді чоловік так думає, чи говорить лише з чемності — британський акцент товстим шаром лаку вкривав справжні емоції.

— Добраніч.

Пілот обірвав зв’язок.

Діана розвернула крісло до ліжка і кілька хвилин сиділа нерухомо, обмізковуючи все, що почула від Джеррі Маклюра. Загалом очевидно: нічого дивного в блоці /SK CLR немає, рейс 327 просто проскочив око снігового шторму. Вона нахилилась і підтягнула до себе ноутбук, на якому, за той час поки розмовляла з британцем, запустився скрінсейвер. Торкнулася пальцем touchpad’у, засвітивши екран, і подивилась на останній PIREP. Джеррі Маклюр знаходився за десять миль на захід від аеропорту Париж-Північ. Діана пригадала супутникові знімки, які показував Марсель: циклон сунув на схід — з Атлантики до континентальної Європи, тобто око бурану рухалось від місця, де в нього потрапив рейс «British Airways» рейсу 327, до аеропорту Париж-Північ. Уявна лінія, що сполучала місцезнаходження борту 327 на момент надсилання PIREP’у й аеропорт Париж-Північ, практично збігалась з напрямком руху циклону.

Діана перевела погляд на блок параметрів погодного звіту, що описували напрямок та швидкість вітру:

/WV 270040

Вітер — західний (270°), і це підтверджує дані супутника про те, що буревій рухався на схід; швидкість — 40 вузлів.

Несподівано Діана відчула, як спиною шугнув холодок, наче хтось провів задубілими пальцями по шкірі, а волосинки на передпліччях здибилися. Усвідомлення, що нові й нові шматки пазла потроху стають на свої місця, спричинило пришвидшення серцебиття.

Вона скористалась калькулятором Windows: 40 вузлів — це 74 км/год.

Жінка пересіла на ліжко і дотягнулась до залишеного на іншому краю блокнота. Якщо припустити, що швидкість вітру, зафіксована пілотом рейсу 327 на момент входження в око урагану, і є швидкістю, з якою сніговий буран рухався вглиб континентальної Європи, можна орієнтовно розрахувати відстань, яку пройшов буран протягом проміжку часу, що розділяв PIREP, випущений британським літаком, і момент зіткнення «ААРОНа 44» й «Øveraasen’а» на смузі 22L. Діана нашкрябала в блокноті простеньку формулу, яку, на диво, не забула з університетського курсу фізики, і, скориставшись калькулятором Windows, розрахувала відстань:

Протягом п’ятнадцяти хвилин, що розділяли надходження звіту Джеррі Маклюра й авіакатастрофу, відбулося переміщення бурану в східному напрямку на вісімнадцять з половиною кілометрів.

В одну мить усе склалось докупи. Діана раптом зрозуміла, чому видимість на записі з камер спостереження аеропорту так відрізняється від зазначеної в погодному звіті METAR. 18,5 кілометрів — це рівно 10 миль! Дані метеослужби аеропорту були правильними, о 22:00 видимість справді сягнула надзвичайно низького рівня, просто о 22:04, через чотирнадцять хвилин після того, як Джеррі Марк Маклюр надіслав з літака «British Airways» рейсу 327, погодний звіт про чисте небо, безсніжне око снігового бурану дісталось аеропорту Париж-Північ. Інакше кажучи, коли борт 1419 компанії «Франс Континенталь» заходив на посадку, відбулося поліпшення горизонтальної видимості до — на рівні землі — щонайменше шестисот-семисот метрів.

Сам по собі цей факт нічого не означав. Однак його наявність породжувала лавину запитань, котрі, чіпляючись одне за інше, загуркотіли в Діаниній голові; більшість з них зводилася до того, чи достатньо було семиста метрів, щоб вчасно розгледіти снігоочисника на смузі? І якщо достатньо, то чому ні Радислав Ротко, ні Метью Ріґґсон не відреагували, поки ситуація не стала непоправною?

Діана, склавши руки на грудях, відкинулась на білосніжні подушки.

Було ще одне запитання, точніше навіть не запитання, а напівприпущення, від якого серце Діани перетворилось на холодне чавунне ядро, що здавлювало легені, стравохід і шлунок: а що, як пілоти таки зреагували? І найстрашніше: що, як вони зреагували вчасно?..

Відповідь на це міг дати бортовий самописець із записами розмов у кабіні «ААРОНа 44». Або капітан екіпажу Радислав Ротко. Звісно, якщо виживе.

34

15 лютого 2013, 08:56 (UTC +1) Париж, Франція

Після виходу з вестибюля «The Westin Paris», коли сідала в таксі, що мало відвезти її до головного офісу ВЕА у містечку Ле-Бурже, Діана відчула, як в сумочці завібрував мобільний телефон. Діставши мобілку, подивилась на екран. Знаючи, що Дениса поселили в одному з нею готелі, Діана очікувала, що їй телефонує програміст, щоб запропонувати разом поїхати на нараду до штаб-квартири ВЕА, проте помилилася. Номер починався з +38 044 — телефонували з київського стаціонарного телефону. Назвавши водію адресу, жінка натиснула кнопку «Відповісти» і приклала телефон до вуха.

— Діано, здрастуй! Як ти там? — телефонував Авер’янов.

— Доброго ранку, Григорію Макаровичу! Щойно сіла в таксі — їду до офісу ВЕА. За годину починається нарада слідчої групи та представників аеропорту й авіакомпанії «Франс Континенталь».

— У тебе все нормально? Грошей вистачає?

Діана здивовано вигнула праву брову і насупилася. Авер’янов справді думає, що вона могла розтринькати протягом доби дві з половиною тисячі євро?

— Усе добре, не хвилюйтеся, — заспокоїла вона, почувалась трохи незручно в новому, ще не розношеному платті. — Поки що всього вистачає. І дуже вам дякую за готель!

Пом’явшись, Авер’янов якось ніби нехотячи запитав:

— Є якісь новини від слідчих з ВЕА? — (Діана