Стівен Кінг - Що впало, те пропало

— Ви тільки-но подивіться! — вигукує він. — Шкіра та кістки!

— Я багато ходжу, — каже Ходжес. — І я купив собі бігову доріжку на дощові дні.

— Чудово! Ви будете жити вічно!

— Хотів би я цього, — каже й нахиляється. Пес піднімає передню лапу, і Ходжес стискає її. — Як справи, Оделле?

Оделл гавкає, що, імовірно, означає «відмінно».

— Ходімо до будинку, — запрошує Ходжес. — У мене кока-кола. Якщо, звичайно, ти не віддаєш перевагу пиву.

— Кока-кола піде. Можу посперечатися, Оделл буде вдячний за воду. Ми сюди пішки йшли, а він уже не такий швидкий, як раніше.

— Його миска досі стоїть під рукомийником.

Вони заходять до будинку й цокаються крижаними склянками з кока-колою. Оделл сьорбає воду, після чого розтягується на своєму звичному місці поруч із телевізором. Перші місяці після виходу на пенсію Ходжес був пристрасним любителем дивитися телевізор, зараз же ящик майже не вмикається, хіба що заради Скотта Пеллі з «Вечірніх новин Сі-Бі-Ес» або гри «Індіанців».

— Як кардіостимулятор, Білле?

— Я про нього навіть не згадую. Що мені й подобається. А що сталося з великим балом у Піттсбурзі, на який ти збирався вести цю свою, як-її-там?

— Не вийшло. Для моїх батьків «ця, як-її-там» і я виявили несумісність академічних та особистих інтересів.

Ходжес скинув брови.

— Звучить трохи офіційно. Ти ж не на юридичному вчишся, а на філософському, стародавні культури вивчаєш.

Джером відпиває кока-колу, витягує довгі ноги й посміхається.

— Чесно? «Ця, як-її-там» — вона ж Прісцилла — використовувала мене, щоб посмикати за жилку ревнощів свого бойфренда із середньої школи. І спрацювало. Вона розповіла мені, як їй шкода, що довелося мене втягнути в це, сподівається, що ми залишимося друзями і таке інше. Досить принизливо, але, мабуть, на краще. — Трохи помовчавши: — Вона в себе в кімнаті на полиці досі тримає всіх своїх Барбі і Братц, і, мушу зізнатися, мене це трохи пригальмувало. Сказати по правді, я б не сильно заперечував, щоб мої предки дізналися, що я був тією палицею, якою вона замішувала свій любовний еліксир, але, якщо ви розповісте Барбстеру, я ніколи не дізнаюся, чим усе закінчилося.

— Могила! — обіцяє Ходжес. — І що тепер? Назад в Массачусетс?

— Ні, я тут на все літо. Знайшов роботу в доках — контейнери возити.

— Не надто підхожа робота для студента Гарварда, Джероме.

— Для цього те, що треба. Минулої зими я отримав права на керування вантажними машинами, платять там прекрасно, а Гарвард — задоволення не з дешевих, навіть із частковою стипендією. — Тут, на щастя, ненадовго, на вогник заглядає Тайрон Екстазний Кайф: — Чорний хлопчик допомагати розвантажувати той баркаса і піднімати цей тюка, маса Ходжес! — І без жодного переходу знову заговорив Джером: — Хто вам підстригає газон? Непогана робота. До якості Джерома Робінсона, звичайно, не дотягує, але виглядає акуратно.

— Один хлопець із кінця кварталу. Ти зайшов привітатися, чи…

— Барбара та її подруга Тіна розповіли мені офігенну історію, — говорить Джером. — Тіна попервах не хотіла розповідати, але Барбара її вмовила. Вона в таких справах майстер. Ви знаєте, що Тінин батько постраждав під час того випадку біля Міського Центру, вірно?

— Так.

— Якщо це дійсно її старший брат надсилав гроші, щоб допомогти своїй родині, то він, звичайно, молодець… Але звідки вони в нього? Я, як не намагаюся, не знаходжу цьому пояснення.

— Я теж.

— Тіна каже, ви збираєтеся запитати в нього.

— Завтра після школи, такий план.

— Холлі бере участь?

— Певною мірою. Вона збирає інформацію.

— Круто. — Джером сліпуче посміхається. — Що як я завтра піду з вами? Знову зберемо наш гурт, чуваче! Зіграємо всі наші хіти!

Ходжес замислюється.

— Не знаю, Джероме. Один хлопець — такий славний дідуган, як я, — не надто засмутить містера Сауберса. Але два хлопці, особливо, якщо один із них нахабний чорний чувак шести футів два дюйми зросту…

— П’ятнадцятий раунд, а я навіть не видихся! — проголошує Джером і змахує стиснутими в кулаки руками. Оделл притискає вуха. — Навіть не видихся! Ця здихля Сонні Лістон[96] навіть не доторкнувся до мене! Я пурхаю рингом, як метелик, я жалю, як… Він оцінює терплячий вираз обличчя Ходжеса. — Гаразд, вибачте, іноді мене заносить. Де ви будете його чекати?

— Думав, біля школи. Ти знаєш, де конкретно діти виходять із будівлі?

— Не всі виходять через одні двері, і він може піти не через парадний вхід, особливо якщо Тіна проговориться, що з вами розмовляла. — Він бачить, що Ходжес хоче щось сказати, і піднімає руку. — Так, вона обіцяла не розповідати, але старші брати знають молодших сестер, ви вже повірте хлопцеві, у якого самого є молодша сестричка. Якщо він дізнається, що хтось збирається його розпитувати, швидше за все вийде через задні двері і зріже по футбольному полю до Вестфілд-стрит. Я міг би там посидіти в машині й зателефонувати вам, якщо побачу його.

— Ти знаєш, як він виглядає?

— Ага. У Тіни в гаманці його фотка. Дозвольте мені взяти участь, Білле. Барбі подобається це дівчисько. І мені вона сподобалася. І ще, треба бути досить сміливою людиною, щоб прийти до вас, нехай навіть моя сестра батогом шмагала.

— Знаю.

— До того ж мені конче цікаво. Тіна каже, грошики посипалися, коли її братану було всього тринадцять. Такий хлопчисько, з доступом до таких грошей… — Джером киває головою. — Не дивно, що в нього почалися проблеми.

— Це точно. Гаразд, якщо тобі так хочеться, ти у справі.

— Чоловіче!

Після цього вигуку виникає необхідність у ще одному панібратському ударі кулаками.

— Ти вчився в Нортфілді, Джероме. Він може вийти ще десь, крім центрального входу і Вестфілд-стрит?

Джером замислюється.

— Якщо він спуститься в підвал, там є двері, через які можна потрапити у двір, де за мої часи було місце для куріння. Він може пройти там, потім через актовий зал вийти на Гарнер-стрит.

— Туди можна поставити Холлі, — задумливо вимовляє Ходжес.

— Чудова ідея! Як я і говорив, наш маленький гурт знову збирається!

— Але не підходь до нього, якщо побачиш, — попереджає Ходжес. — Просто дзвони мені. — Я мушу до нього підійти. Холлі я теж скажу. Хоча вона й не стане потикатися.

— Добре, якщо ми почуємо її розповідь.

— Якщо я її почую, то й ти її почуєш, — каже Ходжес, сподіваючись, що не поспішив з обіцянкою. — Приходь до мого офісу в «Тернер-білдинг» до другої, вийдемо десь о чверть на третю. Будемо на місці о другій сорок п’ять.

— Ви впевнені, що Холлі погодиться?

— Так, вона спостерігає спокійно. Це з протистоянням у неї проблеми.

— Не завжди.