Лоран Гунель - Бог завжди подорожує інкогніто

Ми поклали слухавки.

Жереб кинуто.

Потягнулося тривале очікування… Я змучився, намагаючись прорахувати, як будуть розвиватися події. Чи достатньо двох точних прогнозів, щоб він став мені довіряти? Весь вечір ці запитання вирували в моїй голові. Я то кидався, то сумнівався, то сподівався… Хотілося б, звичайно, вірити, але я міг і помилятися…

До порад Фішермана настільки прислухалися, настільки слухалися їх, що поворуши він пером — і акції впадуть. Остаточно і безповоротно.

Мені було складно заснути. Та й спав я кепсько, постійно прокидався й дивився на годинник. Зелені цифри світилися, змінювали одна одну повільно, немов приклеєні. О шостій годині я підвівся і, збираючись, змусив себе слухати радіо, щоб ні про що не думати. О шостій п’ятдесят п’ять я спустився вниз, на вулицю. Було ще прохолодно. Господарі собак вигулювали своїх годованців перед роботою. Перехожі з невеселими обличчями тупцювали до офісів.

Кафе знову відчинило переді мною свої двері. Я сів, замовив каву і попросив принести Echos.

— Треба трохи почекати, газета ще не прийшла, — непривітно буркнув офіціант.

Почекати, почекати… Не можу я більше чекати!

Кава була дуже міцною, і перший ковток залишив у роті гіркий посмак. Я попросив, щоб її розбавили, і замовив іще круасан, щоб перебити гіркоту. Смаку їжі я не відчував, бо занурився у свої думки.

Офіціант вивів мене із цього стану, кинувши на стіл газету.

Я здригнувся, схопив її та почав жадібно гортати сторінки. Усередині все стиснулося. Раптом мій погляд запнувся об заголовок великими літерами. Якусь мить я нічого не відчував, абсолютно нічого, шок паралізував і думки, і почуття.

«“Дункер консалтинг”: продавайте швидше, поки не пізно».

Мені хотілося закричати від радості, я не вірив власним очам. Оце так! З глузду з’їхати! Казкові новини!

Я замовив іще кави й круасан і заглибився в читання короткої замітки, що містилася під заголовком. Фішерман, усіма шановний всесильний Фішерман, радив продавати акції! Він пояснював, що останні відомості про зловживання у фірмі викликали багато скандальних розмов, які, вкупі з явними стратегічними помилками, що їх припустилися за останні місяці, ні про що хороше не говорять. Тримати акції дуже ризиковано, і краще їх позбутися якнайшвидше.

Блискуче! Супер! Неймовірно!

Якби він опинився поруч, я б кинувся йому на шию, не зважаючи на його неприступний вигляд і холоднокровність, гідні цілого полку тореадорів!

Годиною пізніше я вже сидів у кабінеті перед екраном комп’ютера і тремтів від нетерпіння в очікуванні перших звісток з Паризької біржі. Довгоочікувані цифри з’явилися відразу по дев’ятій годині: падіння на 7,2 % на час відкриття. Я не знав, що й думати. Чи буде цього достатньо?

Цей день я провів, не зводячи очей з екрана.

Весь ранок курс хилитало то туди, то сюди, але з явною тенденцією до зниження. До обіду акції впали на 9,8 %. Я побіг купити собі сендвіч, а коли повернувся, вони вже були на рівні 14,1 %. У мене стислося серце: єдиним поясненням цього міг бути масований, протягом буквально кількох хвилин, продаж великого пакета акцій. Один з інвесторів здав позиції. Yesss! Я злетів на небеса, я тріумфував! Психологічний поріг у 10 % падіння мав зіграти роль пускового механізму. Інвестиційні фонди ухвалили рішення про продаж, спираючись на раніше прийняті критерії.

Ще один! Іще один! Другий інвестор продав пакет і звільнив мені територію!

Який наразі зафіксовано рівень? 15 %? Я не смів сподіватися. Ми зараз біля самісінької мети…

Наступної години не відбулося нічого особливого. Я кипів від нетерпіння. Апетит геть зник, і я з’їв тільки половину сендвіча. Як скажений, помчав я за чашкою кави і повернувся, розливши половину дорогою. Знову жодних змін на біржі.

Веб-сайт Echos опублікував два рядки, де повідомлялося, що фонд INVENIRA продав усі акції «Дункер консалтинг», жодним чином це не прокоментувавши.

О 15:30 бар’єр у 15 % було перейдено. Я чекав, затамувавши подих.

Ну, давайте, продавайте ж другий пакет!

Хвилини минали, але нічого не відбувалося. Погана ознака. Я чекав, закусивши вудила. 15,3 %. Акції й надалі повільно повзли вниз, але рятівного поштовху, на який я так чекав, досі не було. 15,7 %.

Та, чорт забирай, продавай же!

Зниження невідворотно тривало.

День закрився з історичним результатом: падіння на 16,8 %. Це була величезна, нечувана цифра, але залишався ще найбільший інвестор, і це дуже ускладнювало справу. Об’єднавшись із Марком Дункером, вони могли залишити за собою більшість голосів на загальних зборах. Партія обіцяла бути нелегкою.

Увесь день я провів у крайньому збудженні, окрилений результатами — більш ніж обнадійливими, і раптом усе обірвалося на незавершеній ноті… Механізм заклинило. Безхмарне небо відразу заволокло хмарами. У мене виникло відчуття, що я переміг тільки наполовину і перемога більше скидається на поразку. Весь адреналін разом випарувався, і я почувався втомленим і спустошеним.

Нащо мені тепер переконливий виступ перед акціонерами на загальних зборах? Що це за десятки, навіть сотні голосів, які мені, може, і вдасться роздобути, у порівнянні з важкою артилерією великих інвесторів?

~ 52 ~

Ендрю витрусив собі на стіл вміст полотняної сумки, яку йому передала дівчина в приймальні. Білі конверти громадилися на червоній оббивці такою ж солідною купкою, як і за попередніх днів. Три конверти впали на підлогу. Ендрю поквапився їх підняти. Він поставив кошик на сміття праворуч від столу, ізсунув піраміду листів ліворуч і, озброївшись ножем для розрізання паперу, підпечатав перший конверт, поклав його перед собою, а потім викинув у кошик. Ту саму процедуру він майстерно виконав із рештою кореспонденції. За півгодини з кабінету шефа долинуло гарчання. Може, той говорив по телефону? Побіжний погляд на екран повідомив, що це не так. Краще піти подивитися, що там таке.

Як зазвичай, він двічі стукнув у двері та ввійшов. Дункер не дав йому часу довідатися, чи не треба чого.

— Панургове стадо!

— Пан…

— Телепні та макаки, кажу тобі! Цей недотепа журналіст лізе не у свою справу, а стадо ідіотів, не даючи собі клопоту подумати, біжить за ним. Вони продають акції, і курс, ясна річ, повзе вниз, і тоді вже інші несуться слідом за ними, не розмірковуючи. Геть не розмірковуючи!

Ендрю знав із досвіду, що під час таких сплесків емоцій у патрона краще взагалі нічого не говорити і дати