Верона Дарк - Після зради, Верона Дарк

Розділ 73. Весілля, яке пахло щастям

Цей день розпочався із сонця.
Золотистого, ласкавого — такого, яке буває лише у дні, які пам’ятаєш усе життя.
У повітрі — аромат жасмину й морської солі.
У серці — передчуття. Трепетне, радісне, трохи нереальне.

Весілля Ніки та Адріана відбулося на самому узбережжі, на тій самій терасі, де він зробив їй пропозицію. Все було так, як вони мріяли — просто, красиво і по-справжньому.

Біло-пісочна арка з живих квітів здіймалась над дерев’яною платформою, прикрашеною драпіруваннями та світлом гірлянд. Лаванда, півонії, евкаліпт і троянди — усе свіже, немов щойно зібране з дикого саду.
Гості — найближчі. Батьки, кілька друзів, охоронець Сергій — мовчазний і вірний, адвокат, що пройшов з ними суд, і ще кілька людей, які знали, скільки болю стоїть за цією любов’ю.
---

Ніка стояла перед дзеркалом.
Її сукня — легка, шовкова, молочного кольору — обтікала тіло хвилями, як сама вода. Без пафосу, без корсетів — лише витонченість. Живіт вже злегка округлився — і сукня обіймала його з ніжністю.
На голові — вінок з білих троянд і польових квітів. Волосся — розпущене, з легкими локонами.

Очі світились. Вона не була ідеальною. Вона була живою. Щасливою.
— Ти готова? — запитала мама, поправляючи бретельку на її плечі.
— Я чекала на цей день усе життя, — прошепотіла Ніка.

 

Адріан стояв біля арки у білосніжній сорочці, темно-синіх штанях і жилетці. Його волосся злегка розвівав вітер. У руках — маленький білий букет.
Коли він побачив Ніку — його серце стиснулося.

Вона йшла до нього повільно. З кожним кроком її погляд ставав глибшим, губи тремтіли від емоцій.
Вони не могли відірвати очей один від одного.
Коли вона підійшла — він взяв її руки у свої.
— Ти — найпрекрасніший світанок у моєму житті, — прошепотів він.
— А ти — мій спокій, мій дім, мій всесвіт, — відповіла Ніка.
---

Церемонія була короткою, але до сліз зворушливою.
— Чи обіцяєш ти, Адріане, любити її у щасті й у випробуваннях, стояти поряд, коли весь світ проти, і бути тим, хто завжди підтримає?..
— Обіцяю.

— Чи обіцяєш ти, Ніко, довіряти йому навіть тоді, коли страшно, любити не за силу, а за серце, і плекати ваші почуття щодня?..
— Обіцяю.

Кільця — тонкі, платинові, виготовлені спеціально для них.
Коли вони обмінялися ними, небо, здавалося, заплескало від радості.

Вони поцілувались — довго, ніжно, як востаннє і вперше водночас.
А потім — оплески, квіти, сміх, сльози радості.
---

Весільна вечеря — під відкритим небом, при світлі ліхтариків і з видом на океан.
Тости, жарти, танці. Перший танець — під ніжну мелодію Ludovico Einaudi. Вони не танцювали — вони просто обіймалися під музику, і світ танцював навколо них.

Пізніше, коли всі розійшлися, вони залишилися на березі, босі, тримаючись за руки.
Ніка притиснулася до нього, поклавши долоню на живіт.
— Наш малюк почув, як мама і тато стали чоловіком і дружиною.

Адріан усміхнувся, став на коліно і поцілував її живіт.
— Це був найкращий день мого життя. Але наступний — буде ще кращим. Бо з тобою.
---

І океан шепотів їм:
Ви вистояли. Тепер живіть.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍