Мартін Штарк - Ти моя гра , Мартін Штарк

— Я так хочу, щоб у мене був багатий чоловік. Щоб я могла просто… жити. Нормально. Відчувати себе захищеною. Щоб не рахувати копійки, не чекати зарплати, не хвилюватись, коли піднімається курс долара.
Я нічого не казала. Я розуміла.
— Знаєш, як у фільмах. Він дарує машину, платить за подорож, купує сукню, яку я навіть боялась приміряти. Не тому, що я продажна, — вона зиркнула на мене, — а тому, що я втомилась. Я справді втомилась бути сильною.
Вона відкинулась на спинку стільця, подивилася у вікно. У її погляді було щось болюче і дуже знайоме.
— І я не хочу бути коханкою, Карино. Я хочу бути... тією єдиною. Жінкою, яку бережуть. Якою захоплюються. Яка в себе вірить не тому, що змушена, а тому, що поряд є хтось, хто завжди підтримає.
В її голосі тремтіло щось ніжне, майже дитяче. Мрія, яка ще не вмерла, попри всі ночі, що вона провела в сльозах, тікаючи від тих, хто хотів лише скористатись.
Я простягнула руку й обережно торкнулась її пальців.
— І ти будеш нею, Лєро. Просто, може, не в тих клубах, де ти її шукаєш.
Вона сумно усміхнулась і кивнула.
— А ти? — спитала вона. — Чого хочеш ти, Карино?
Я затримала подих. В голові промайнуло: "Спокою. Впевненості. Себе. І, можливо... любові. Але справжньої. Не ігрової."
Та вголос я не відповіла.