Джоджо Мойєс - Після тебе

Не думаю, що він погодиться. Він, мабуть, навіть не відповість на такий лист, бо це можна б було використати як доказ.

— Ох, безнадійно, — застогнала я. — Може, їй треба просто пережити це? Може, ми зможемо переконати її, що в її інтересах просто забути це. Це ж правда? Може, він і сам давно викинув той телефон.

— Думаєш, вона зможе?

— Ні. — Я потерла очі. — Я й сама не зможу змиритися з тим, що йому це так просто минеться. Паскудний маніпулятивний козел у лімузині…

Я підвелася та глянула на місто внизу. На мить мене охопив відчай. Легко було уявити, як налякана Лілі марно намагається позбутися цих тіней минулого. Цей телефон легко може стати ключем до всього її подальшого життя, її поведінки.

«Думай, думай. Що б зробив Вілл?» Він не дозволив би цій сволоті виграти. Треба думати, як Вілл. Я дивилася, як повільно тягнуться автівки повз мій будинок. Уявила, як містер Ґарсайд їздить вулицями Сохо у своїй великій чорній машині. Він легко йде життям, упевнений, що завжди і всюди буде так, як він захоче.

— Семе, а є такі ліки, які могли б зупинити чиєсь серце?

Він дозволив мені замислитися над цим на якусь мить.

— Скажи, що ти пожартувала.

— Ні, послухай. У мене є ідея.

Спочатку вона нічого не відповідала.

— Тобі нічого не загрожуватиме, — сказала я. — Так ніхто ні про що не дізнається.

Мені сподобалося, що вона не стала відразу ставити те запитання, яке я ставила собі сама відтоді, як розповіла Семові про свій план: «Звідки ти знаєш, що це спрацює?»

— Ми все спланували, сонечко, — сказав він.

— Ніхто не дізнається?..

— Ні про що. Лише про те, що він до тебе приставав.

— А тобі нічого не загрожуватиме?

— Не хвилюйся за мене.

Вона смикнула себе за рукав та прошепотіла:

— Не залишайте мене з ним удвох. Не залишайте.

— Ані на мить.

Вона закусила губу, потім глянула на Сема та на мене — і дійшла рішення.

— Добре. Я згодна.

Я купила дешевий мобільник та зателефонувала на роботу вітчиму Лілі. У секретаря я отримала номер містера Ґарсайда — удала, що в нас із ним призначена зустріч. Увечері, чекаючи на Сема, я надіслала повідомлення на його номер.

«Містере Ґарсайд, мені шкода, що я Вас відштовхнула. Я просто злякалася. Я б хотіла все владнати. Л.»

Він зачекав з півгодини, перш ніж відповісти, — мабуть, щоб Лілі похвилювалася.

«Нащо мені з тобою говорити, Лілі? Я тобі допоміг — а ти повелася зі мною дуже грубо».

— Козел, — пробурчав Сем.

«Я знаю. Пробачте, будь ласка. Мені правда потрібна Ваша допомога».

«Лілі, ми не можемо грати в одні ворота».

«Я знаю. Просто це мене шокувало. Мені потрібен був час, щоб обдумати. Може, ми зустрінемося? Ви отримаєте те, що хочете. Тільки спочатку віддайте мені той телефон».

«Лілі, я не думаю, що ти маєш право висувати вимоги».

Сем глянув на мене, я на нього. Почала набирати:

«Навіть… якщо я дуже погане дівчисько?»

Він якийсь час не відповідав.

«Це вже цікава розмова».

Ми з Семом знов обмінялися поглядами.

— Мене зараз знудить, — сказала я.

«Завтра ввечері, добре? Я пришлю адресу, якщо буду впевнена, що подруги не буде вдома».

Коли ми пересвідчилися, що він не відповість, Сем заховав телефон у кишеню, щоб Лілі не побачила, та обійняв мене.

Наступного дня мене мало не нудило від хвилювання. Лілі було ще гірше. За сніданком ми трохи подлубались у тарілках, я дозволила Лілі курити у квартирі, навіть уже була готова ось-ось і собі попросити в неї цигарку. Потім подивилися якийсь фільм та насилу зробили деякі справи. Коли о сьомій тридцять вечора приїхав Сем, я майже не могла говорити через гудіння в голові.

— Ти відправив адресу? — спитала я.

— Ага.

— Покажи.

На екрані телефону світилося повідомлення з адресою моєї квартири та підписом «Л.»

Він відповів: «У мене зустріч у місті. Приїду після восьмої».

— Ти в нормі? — запитав Сем.

У мене шлунок зав’язався у вузол, я ледь могла дихати.

— Я правда не хочу тобі неприємностей. А якщо про тебе дізнаються? Ти ж втратиш роботу.

Сем труснув головою:

— Не дізнаються.

— Не треба було взагалі тебе в це втягувати. Ти так добре до мене ставишся — а я відплачую тобі тим, що ставлю під удар.

— Та все буде добре. Ти, головне, дихай. — Він підбадьорливо всміхнувся, але я бачила напругу в його очах.

Він глянув мені за спину, і я озирнулася. Вийшла Лілі в чорній майці, джинсових шортах та чорних колготках. Макіяж робив її дуже гарною і дуже молодою на вигляд.

— Ти в нормі, сонечко?

Вона кивнула. Її шкіра оливкового кольору, як у Вілла, була навдивовижу бліда. Очі здавалися просто величезними.

— Усе буде добре. Це не займе більш як п’ять хвилин. Лу тобі розповіла план?

Голос у Сема був спокійний та впевнений.

— Ми вже сотні разів відрепетирували. Я домоглася, щоб вона казала потрібні слова без жахання та зайвих думок.

— Я знаю, що маю робити.

— Добре. — Він плеснув у долоні. — Уже за чверть восьма. Готуймося.

Треба віддати йому належне: він приїхав вчасно. О восьмій нуль одна у двері подзвонили. Лілі гучно вдихнула, я стисла її руку. «Так. Так, вона поїхала. Піднімайтеся», — відповіла вона в домофон. У нього, здається, не виникло жодної підозри, що дівчина підготувала пастку.

Лілі впустила його всередину. Мені через щілинку у дверях спальні було видно, як трусилася її рука, коли вона замикала двері. Ґарсайд провів рукою по волоссю та швидко оглянув коридор. На ньому був дорогий сірий костюм, і він сховав ключі від машини у внутрішню кишеню. Я не могла припинити дивитися на нього, на його костюм, на блискучі очі, що оглядали квартиру. Що за людина може домагатися дівчини, на сорок років молодшої за себе? Шантажувати дитину власного колеги?

Йому, вочевидь, було незручно, він не міг розслабитися.

— Я залишив машину коло будинку. З нею тут нічого не станеться?

— Не думаю, — глитнула Лілі.

— Не думаєш? — він позадкував на крок до дверей. Машина, мабуть, була ніби частиною його тіла. — А твоя подруга? Чи хто тут живе