Джоджо Мойєс - Після тебе

Я затамувала подих. За мною стояв Сем, заспокійливо тримаючи руку в мене на талії.

— Ні-ні, все буде добре, — вона раптом сміливо всміхнулася. — Вона ще довго не повернеться. Заходьте. Бажаєте чого-небудь випити, містере Ґарсайд?

Він глянув на неї так, наче вперше побачив.

— Як офіційно. — Він ступив крок у кімнату. — Скотч є?

— Я подивлюся.

Вона пішла в кухню, він, знімаючи піджак, — за нею. Сем вийшов зі спальні, пройшов коридором у своїх важких черевиках та замкнув вхідні двері, сховавши ключі в кишеню.

Ґарсайд озирнувся і, вражений, побачив Сема та Донну, що стояла поруч. Вони спиралися на двері — обоє в медичній формі. Намагаючись збагнути, що відбувається, він глянув на них — і знову на Лілі.

— Доброго дня, містере Ґарсайд, — сказала я, виходячи з-за дверей. — Думаю, ви маєте дещо повернути моїй подрузі.

Він миттю весь спітнів. Я навіть не знала, що взагалі можливо так швидко спітніти. Він кинув оком у бік Лілі, але щойно я вийшла, вона зайшла за мою спину.

Сем ступнув на крок уперед — голова містера Ґарсайда ледь була вище за Семове плече.

— Телефон, будь ласка.

— Не погрожуйте мені.

— Ми не погрожуємо. — Моє серце калатало в грудях. — Ми просто хочемо отримати цей телефон.

— Ви погрожуєте. Ви не даєте мені піти.

— Ні-ні, сер, — втрутився Сем. — Якби ми погрожували, то сказали б, що просто тут могли б вас зв’язати та вколоти вам дигіпранол, що сповільнює серцебиття, а потім і взагалі зупиняє серце. Ось це було б погрозою. І ніхто навіть не звинуватить у цьому команду швидкої — бо ми ж намагалися вас урятувати. А дигіпранол не залишає слідів у крові.

Донна з руками, схрещеними на грудях, сумно нахилила голову:

— Це так печально. Бізнесмени середнього віку зараз мруть як мухи.

— У них стільки проблем зі здоров’ям. Забагато п’ють, забагато їдять, не займаються спортом.

— Ну, я переконана, що присутній тут джентльмен не такий.

— Будемо сподіватись. Але хто знає?

Містер Ґарсайд ніби став ще на декілька дюймів нижчим.

— Навіть не думайте погрожувати Лілі. Ми знаємо, де ви живете, містере Ґарсайд. Будь-який лікар швидкої може негайно отримати цю інформацію. Взагалі краще не гнівати лікарів швидкої.

— Це просто обурливо! — Він майже кричав, обличчя абсолютно зблідло.

— І не кажіть. — Я простягла руку. — Давайте телефон.

Ґарсайд озирнувся і зрештою опустив руку в кишеню та віддав мені телефон.

Я передала його Лілі:

— Перевір. — І відвернулася, щоб не бачити екрана. — Видаляй фото. Просто видали його.

Коли я повернулася, вона показала чистий екран та кивнула головою. Сем жестом показав передати телефон йому, жбурнув його на підлогу та розтрощив ногою. Він із такою силою чавив апарат, що підлога рипіла. Я навіть кривилася від кожного удару — як і містер Ґарсайд.

Нарешті Сем зупинився та обережно підібрав з підлоги крихітну картку пам’яті, що була під батареєю. Він оглянув її та підняв перед носом старшого чоловіка:

— Тут була єдина копія фотографії?

Ґарсайд кивнув. Комір його сорочки намок від поту.

— Звісно, це єдина копія, — глянула на нього Донна. — Такий відповідальний член суспільства не схоче ризикувати, правильно? Уявіть, що подумає родина містера Ґарсайда, якщо про його маленький секрет хтось дізнається?

Губи Ґарсайда стислись у тонку лінію.

— Ви отримали, що хотіли. Дайте мені спокій.

— Е ні. Я б хотіла, щоб ви дещо сказали, — я помітила, що мій голос трохи тремтить від прихованого гніву. — Ви мерзенний жалюгідний чолов’яга, і якщо…

Містер Ґарсайд скривив щось подібне до посмішки. Таких, як він, ніколи в житті не лякала жінка.

— Ой, помовчте! Ви просто сміховинна…

В очах Сема блимнуло щось лихе, і він кинувся вперед. Я хотіла затримати його однією рукою, а другу занесла назад — і далі очі застелив біль від удару об кістки обличчя Ґарсайда. Він відсахнувся, вдарився спиною об двері та перечепився, не очікуючи такого сильного удару. Коли він став рівно, з носа потекла кров, що мене надзвичайно шокувало.

— Випустіть мене звідси, — прошипів він, — негайно!

Сем блимнув, потім відчинив двері. Донна відійшла, даючи йому пройти, а тоді нахилилася:

— А може, вам перев’язати рану?..

Ґарсайд вийшов крізь двері повільною ходою. Ми зачинили за ним і почули, як його дорогі туфлі пустилися тупотіти коридором. А ми всі так і стояли в тиші, аж доки їх не стало чути — а потім усі як один зітхнули.

— Хороший удар, Кассіусе[41], — сказав Сем. — Оглянути твою руку?

Я не могла говорити. Від болю мене склало навпіл і я тихо лаялася.

— Біль завжди сильніший, ніж очікуєш. — Донна поплескала мене по спині. — Сонечко, не хвилюйся, хай би що там тобі сказав той старий придурок. Наплюй на нього, — звернулася вона до Лілі.

— Він не повернеться, — додав Сем.

— Та він точно зі страху в штани напудив, — розсміялася Донна. — думаю, він і досі біжить. Забудь про нього, люба.

Вона коротко обійняла Лілі, як обіймають того, хто впав з велосипеда, та передала мені уламки телефону.

— Так, мені вже час. Я обіцяла татові заскочити перед зміною. Побачимося! — вона махнула рукою, і наступної миті її чоботи вже весело дріботіли коридором.

Сем почав щось шукати у своїй медичній сумці, щоб замотати мені руку. Ми з Лілі пішли у вітальню — вона просто впала на диван.

— Ти чудово впоралася, — сказала я.

— А ти нічогенька забіяка!

Я глянула на свій кривавий кулак. Лілі ледь помітно всміхалася.

— Він такого точно не очікував.

— Я й сама не очікувала, — зізналася я. — Я ніколи в житті нікого не била. Та не слід брати з мене приклад, знаєш, — похопилася я.

— Лу, я ніколи й не думала брати з тебе приклад ні в чому, це точно. — Вона майже неохоче всміхнулася, коли зайшов Сем зі стерильним бинтом та ножицями.

— Лілі, ти в нормі? — Він підняв брову.

Вона кивнула.

— Ну тоді давайте займемося чимось цікавішим. Хто хоче спагеті карбонара?

Лілі вийшла з кімнати, і він зрештою видихнув та якусь хвилину роздивлявся стелю, заспокоюючись.

— Що таке? —