Леля Карпатська - Обіцяна, Леля Карпатська

— Ось він ставить свій підпис, — ледь чутно мовила Ляна з гіркотою в голосі. — Він віддав частину свого життя заради мрії.

Яра важко ковтнула, не відводячи погляду від Євгена. Вона пригадала слова Святослава про те, що Ляна була вагітна. Дівчина не наважилася спитати про шрам на животі подруги. Проте вона розуміла, що їхня дитина так і не побачила цей світ.

— Його хвороба з’явилася нізвідки, — продовжила Ляна, занурюючись у спогади. — Не було жодних передвісників. Просто одного дня він почав стрімко забувати все своє життя. Забувати мене, — на останньому слові голос дівчини здригнувся. — Одного разу перед Різдвом він бачив Власлава. Той слідкував за нами. Тепер я це розумію.

Олексій стиснув щелепи. Він був малий, коли у громаді з’явився новий керманич. проте хлопець добре пам’ятав, як той вигнав його маму із сільради, обізвавши при всіх «жабою» і забравши паї. У той час тато Олексія вже був під заспокійливою дією магії і більшість часу проводив позаду їхнього будинку у глибокій печері, тому не зміг захистити свою сім’ю. Пізніше, коли Олексій підріс, йому вдалося забрати те, що багато років належало його родині, проте й до того погані стосунки з місцевою владою зіпсувалися остаточно.

— Тато також знав, що Власлав отримав бажане. Знав, що той прагнув влади і керував громадою, — продовжила Ляна.

— Не отримав, — раптом перебила її Яра. — Йому мало, він хоче більшого. І демон дасть йому більше, якщо отримає решту плати.

— То що нам відомо на цю мить? — голос Ляни став спокійним та розважливим. Вона відклала чашку з недопитою кавою і випрямилася. Її обличчя було змучене, але в очах з’явилася холодна рішучість. — Четверо студентів вирішили здійснити заповітні мрії за допомогою якогось злого духа. Вони зібралися разом і викликали його, пообіцявши щось взамін. І, здається, вони самі не до кінця розуміли, що саме. У всіх окрім Власлава це були імпульсивні бажання.

— Але він готувався. Власлав давно хотів не просто влади. Він хотів влади над життям і смертю, — прошепотіла Яра. — Той демон... Я думаю, він всередині Власлава.

— Що ти маєш на увазі? — здивувався Олексій. — Він одержимий?

— Це щось інакше, — заперечила дівчина. — Але його щось контролює. Я не раз це помічала. Він говорив з кимось, сперечався. З голосом у своїй голові.

— Але заради чого це все? — нервово смикнула плечем Ляна.  — Щоб отримати посаду голови сільради?

— Ні, — врешті видихнула Яра. — Він отримає набагато більше після того, як приведе демону третю душу. У записнику нічого не було сказано про першу. Але друга — це брат Власлава.

— Той, який на відео, — підтвердила свій здогад Ляна. — То він полює на когось? Аби воскресити демона?

— Душа давно вготована. Він просто вичікує.

— І хто це?

Краплі поту виступили на чолі Яри. Вона заламувала руки, боячись розкрити страшну правду.

— Йому обіцяли дитину.

— Яку дитину? — Ляна вхопилася руками за стіл, бо їй раптом здалося, що вона втратила опору. — Про що ти кажеш?

— Я... я прочитала, — перелякано пробурмотіла Яра. — Ти ж сама казала, кожен з них щось пообіцяв духу.

— Ти хочеш сказати, що Женя хотів віддати йому нашу доньку? — Ляна зірвалася з місця, кидаючи на подругу погляд, сповнений ненависті. — Ти чуєш, що ти кажеш?! Він би ніколи такого не зробив!

Яра опустила голову.

— Ні. Не вашу дитину. Твій тато віддав тебе.

Ляна вражено дивилася на Яру. У голові гуділо, ніби в порожній бочці. У пам’яті одразу виплила підслухана розмова. Святослав казав, що оберігав її все життя, а тепер прийшла черга Євгена. Дівчина кинулася до телефона і набрала номер батька. Довгі монотонні гудки і врешті «абонент не відповідає».

— Дідько! — крикнула Ляна. — Тату, де ти?! Тату!

Вона почала міряти кухню кроками. Буря емоцій зароджувалася десь в районі сонячного сплетіння, перекриваючи дихання. Дівчина не хотіла вірити у те, що колись тато віддав її за хороші оцінки.

— Він не знав, — спробувала заспокоїти її Яра.

Вона також підвелася і з острахом спостерігала за подругою. Яра кусала губи, звинувачуючи себе у подвійній грі. «Але що дасть те, що я зараз зізнаюся, що знаю де Святослав?», — заспокоювала вона свою совість. — «Нам все одно не вдасться його звільнити і здолати вітчима».

— Як не знав? — Ляна різко зупинилася.

— Він сказав, що віддає те, про що ще не відає.

— Як у тій казці, — раптом мовив Олексій.

— Якій казці?

— «Румпельштільцхен». Ляно, сядь, — твердо мовив хлопець. — Давайте ще раз пригадаємо суть казки.

— Заради здійснення бажання жінка віддала йому первістка, — холодно відповіла Ляна, проте послухала Олексія і сіла.

— Я впевнена, що Святослав не знав про вагітність твоєї мами, — нерішуче втрутилася Яра. — Він би не зробив такого.

— Я тепер ні в чому не впевнена, — сухо кинула Ляна. — Тільки розумію, що нікому не можна довіряти. Мене зрадили два найголовніші чоловіки в моєму житті. Один віддав за власні амбіції, інший — хотів виправити його помилку, втопивши мене у ванній.