Леля Карпатська - Обіцяна, Леля Карпатська

Розділ 24. Кривава заграва

Тіло боліло. Але не фізично, а значно глибше — десь у тих прошарках, де ховалася душа. Там, де накопичуються та перетворюються на згустки сором, відчай, гнів та безсилля.

Ляна вже з пів години нерухомо стояла посеред спальні, дивлячись у ніч за вікном. На що вона перетворилася? Як могла з радісної, сповненої надії та кохання молодої дівчини стати ледь живою, роздертою на клапті тінню, безвільною амебою, яка втратила будь-який сенс у житті?

Вона впала нижче плінтуса, дозволивши скористатися собою. Дозволивши спостерігати збоку. Заради чого? Що нового Ляна дізналася від Власлава цього вечора? Скільки ще разів вона змушена буде танцювати під його дудку, відчувати його запах, дотики, аби вивести на чисту воду? Чи вдасться їй взагалі це зробити? А може варто все покинути і поїхати? Почати життя спочатку і забути це літо як страшний сон?

Та вкотре? Після втрати дитини Ляна тільки й робила, що тікала. Рятувалася пігулками та самотністю. Не допомогло.

Дівчина зайшла до ванної кімнати, скинула сорочку, на якій ще відчувався запах Власлава, та білизну. Скрутила як-небудь і викинула у смітник. Потім увімкнула воду в душі, вилила на себе пів пляшки гелю і почала щосили намилювати шкіру. Тіло пекло, та Ляні здавалося, що вона більше ніколи не зітре з себе запах старости. У ній наростала злість. До горла підступили сльози. Дівчина продовжувала терти, шкребти і дряпати власне тіло, залишаючи на ньому червоні лінії та синці.

Врешті, коли їй здалося, що вона достатньо познущалася сама з себе, Ляна вийшла з душу і глянула у запітніле дзеркало. Вода скрапувала з її кучерявого волосся, крижаними голками торкаючись спини та грудей. Дівчина взяла прядку і понюхала. Їй здалося, що вона досі відчувала парфуми Власлава. Ляна рвучко відсунула шухляду, схопила ножиці і піднесла до голови. Проте так і не наважилася обстригти волосся.

— Ти знала, на що йдеш, — хрипло мовила вона собі. — На що ти розраховувала? Що він отак одразу викладе всі карти перед тобою? Дурна!

Ляна пошпурила ножиці об дзеркало. Ті, дзвінко відбившись від його поверхні, полетіли на дівчину, боляче порізавши щоку. На блідій шкірі виступили яскраві краплі крові. Вони змішалися з водою, яка стікала з її обличчя, і, пролягли рожевою цівкою по шиї, ключиці та грудях, торкаючись серця — місця, де боліло найбільше.

Раптом хтось постукав у двері спальні.

— Ляно, ти йдеш? — почувся стривожений голос Яри.

Подруга, не чекаючи відповіді, пройшла до ванної.

— Що це? — зойкнула вона, побачивши кров.

— Н-нічого, — видихнула Ляна.

Вона накинула на себе халат і замотала волосся у рушник.

— Як це сталося? — спитала Яра, чудово розуміючи причинно-наслідковий зв’язок.

— Зараза, не зупиняється… — роздратовано кинула Ляна, притискаючи ватний диск до щоки.

— Треба потримати кілька хвилин, — зовсім тихо сказала подруга. Вона знову відчула себе винною.

Яра прийшла невдовзі після Олексія. Дівчина встигла помітити Форд вітчима, який віддалявся від будинку Ляни. Погане передчуття не відпускало. І ось тепер, ставши свідком настрою подруги, дівчина картала себе за всю цю затію.

 

Вони зійшли вниз, де їх за столом чекав Олексій. Хлопець приготував каву собі і Ляні, та чай з м’ятою — для Яри.

Ляна мовчки сіла за стіл. Її пальці тремтіли, коли вона взяла чашку. Кава була гаряча, терпка — мов дійсність, до якої вона ніяк не могла звикнути.

— Ти впевнена, що хочеш продовжувати? — тихо спитав Олексій, з жалістю дивлячись на свіжу подряпину на її обличчі.

Хлопець хотів спитати, що трапилося, проте Яра коротким помахом голови дала зрозуміти, що не варто. Він не міг пробачити собі того, що не заступився за Ляну. Що не ввірвався до будинку і не викинув Власлава через вікно. Що став німим свідком наруги над нею.

— Ні, — чесно зізналася дівчина. — Але я мушу.

Яра відвела погляд. У її очах застигла та сама провина, яка переслідувала її з моменту, коли вона побачила, як Власлав сідає у своє авто. Вона знала, що він їде до Ляни. І знала, що це буде важко. Але не уявляла, наскільки. Вже від Олексія Яра дізналася, що трапилося.

— Я знайшла дещо, — раптом сказала вона, не піднімаючи очей. — У Власлава.

— Що? — Олексій різко глянув на неї.

— Записник, — на ходу вигадувала дівчина. — Чи щоденник… Там була згадка про ритуал, який ми бачили на відео. Тоді, у гуртожитку, Власлав разом зі своїм братом-близнюком, твоїм татом та покійним чоловіком викликали демона.

Ляна вперше за цілий вечір підвела погляд.

— Якого демона?

— Не знаю. Він повинен був виконати бажання кожного з них.

Раптом Ляна зірвалася з місця, взяла з дивана ноутбук і знову сіла за стіл.

— Там було щось про це, — світло екрану відбилося в її змучених очах.

Вона клацнула на іконку електронної книжки і знайшла один з перших коментарів Євгена:

— «Женя — роки».

Ляна відкрила відеозапис і повернула екран до друзів. Вже знайомі кадри: чиїсь ноги, Власлав та Євген стоять передом до камери. Потім — аркуш паперу на підлозі, на якій намальована пентаграма та інші окультні символи.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍