Galcheja Vale-Vivre - Тіні літніх вечорів, Galcheja Vale-Vivre

Ця думка не вкладалася в моїй голові. Я перебирала в пам’яті наші зустрічі, розмови, кожну мить, проведену разом. Його усмішка, його голос, те, як він дивився на мене, — все це здавалося настільки щирим, справжнім. Як це могло виявитися лише ілюзією? Не може бути, щоб усе, що він казав і робив, було лише грою, а я так глибоко помилялася.

Мені здавалося, що все моє життя перетворилося на якийсь жорстокий сон, з якого я не могла прокинутися. Моє серце відмовлялося приймати цю реальність, а розум знову і знову повертався до однієї думки: «Це не може бути правдою. Це не може бути моїм Марком». Але, як би я не намагалася знайти пояснення чи виправдання, вони не приходили.

Я притиснула долоні до обличчя, намагаючись заспокоїтися, але замість цього тільки сильніше плакала. Біль стискав мене, заповнюючи кожну клітину, і здавалося, що це ніколи не закінчиться.

Я сиділа біля вікна, дивлячись на зоряне небо, яке здавалося далеким і байдужим до мого болю. Сльози виснажили мене, але глибоко всередині я відчувала щось більше, ніж просто розпач. Це був виклик. Виклик навчитися жити далі, навіть якщо все здається зруйнованим.

Я не знала, як довго триватиме цей біль, але розуміла одне: я не можу дозволити йому поглинути мене повністю. Десь у глибині душі народжувалося рішення. Можливо, воно було ще не чітким, але я знала, що маю знайти спосіб зібрати себе докупи, підняти голову й зробити крок уперед.

Ця ніч була кінцем, але водночас і початком чогось нового. І хоча я не знала, яким буде це "нове", я відчувала, що час допоможе мені знайти відповіді. А поки що залишалося лише одне: дочекатися світанку.