Анна Алаіс - Прокляття некроманта, Анна Алаіс

— А хлопчина не шукає легких шляхів, — пролунав уїдливий смішок. — Це навіть цікаво. Сандро, — тон прихованого від Суртаза чоловіка набув насмішкуватих ноток, — чи дозволиш ти мені наблизитися до нього?

— Дозволяю, — відповідь пролунала похмуро, ніби у першого Повелителя вже уривався терпець.

Крізь завісу болю Суртаз відчув цікавість. Насилу повернувши голову вбік, звідки пролунав голос Сандро, крізь напівтемряву, ледве розігнану сяйвом рунічного кола, він побачив чотири крісла. У першому з лівого боку сидів чоловік у темному вбранні. Його очі та довге пряме волосся здалися Суртазу чорнішими за беззоряну ніч. У сусідньому, спершись ліктем об підлокітник та підперши кулаком підборіддя, сидів некромант з крижано-блакитними очима та коротко стриженим світло-каштановим волоссям. Третє крісло виявилося порожнім, а в четвертому сидів ельф. 

Пригадавши порядок розташування черепів у нішах кімнати Джерела, Суртаз зрозумів, що Повелителя, який прямо зараз переступає рунічний напис кола, звуть Шид-Аттар. Середній зріст, тендітна статура — він не справляв враження небезпечного супротивника. Але помітивши, як при його наближенні напружився Шаддаер, тринадцятий Повелитель відчув невиразну тривогу. Втім, її майже одразу змила нова хвиля болю, крізь яку ледве пробився голос наставника.

— Шиде, — тихо промовив Шаддаер, і в тоні, яким він звернувся, Суртазу почулися незвично загрозливі нотки, — якщо ти…

— Та не бійся, я й пальцем не торкнуся твого дорогоцінного учня, — відмахнувся Шид-Аттар, сідаючи на підлогу в ногах тринадцятого Повелителя. — Мене цікавить лише його біль. Вам же не треба, щоб він збожеволів від надзвичайно приємних відчуттів, чи не так? — зловісно посміхнувся він. — А я можу полегшити його страждання. Або хоча би зробити їх не такими тривалими.

Наскільки зрозумів Суртаз, Шаддаер не мав аргументів проти цього, а Дерцкан лише мовчки зиркнув на непроханого помічника, але ніяк не прокоментував його втручання. Наступної миті тіло некроманта охопив такий сильний біль, якого він ще ніколи раніше не відчував. Від несподіванки Суртаз судомно вдихнув і закричав, лише тепер виявивши, що весь цей час не дихав. Зловивши його погляд, Шид-Аттар вдоволено примружився, і біль зник. 

— Ну от, і нічого страшного не сталося, — третій Повелитель провів вузькою долонею по короткому чорному волоссю, після чого з витонченою легкістю піднявся на ноги. — Хлопчина витриваліший, ніж вважаєте ви, та й сам він — теж. Дарма, що з ксай… 

Останню фразу Шид-Аттар буркнув вже тихіше, але не настільки тихо, щоб ці слова не почули присутні. Ні з ким не попрощавшись, третій Повелитель попрямував до виходу з кімнати та розчинився в темряві дверного прорізу, що знаходився на місці двостулкових дверей кімнати Джерела, як пам'ятав Суртаз.

Зосередившись на диханні, тринадцятий Повелитель полежав кілька хвилин, дивлячись на стелю.

— Допомо… жіть… сісти, — нарешті наважившись, прошепотів він. Говорити виявилося складно, втім, все ж легше, ніж він очікував.

— Зарано, — осудливо похитав головою Дерцкан, втім, подавши Суртазу руку. Шаддаер підтримав свого учня за плечі. 

В голові запаморочилось, тому Суртазу знову знадобився час, щоб опанувати себе, і лише після цього уважніше роззирнутися навколо. Приміщення виглядало дуже схожим на кімнату Джерела. Єдиний виняток — не було ніш з черепами, замість них вздовж стін стояли крісла в такій самій кількості. Крім Шид-Аттара були відсутніми шостий, восьмий та одинадцятий Повелителі. Присутні ж мовчки дивилися на Суртаза — хтось байдуже, хтось зі стриманою цікавістю. Опустивши погляд, некромант зрозумів, що лежав на місці відсутнього постаменту для тринадцятого — свого — черепа.

Краєм ока Суртаз помітив рух ліворуч. 

— Отже, якщо ти нарешті остаточно отямився, — промовив перший Повелитель та за кілька неквапливих кроків подолав відстань від свого місця до межі рунічного кола, — час знайомитись. Як ти вже напевно зрозумів, я — Сандро, — творець Джерела ледь помітно усміхнувся і першим простяг бліду руку з довгими тонкими пальцями.