Анна Алаіс - Прокляття некроманта, Анна Алаіс

— Імовірно, вони не відчувають в Суртазі спорідненості за духом, тому вирішили привітати колись потім, — задумливо промовив Мольтар, на кілька секунд відірвавши погляд від своєї книги.

— Охтар зайнятий якимось експериментом, — озвався Шаддаер. Він прибрав долоні з голови Суртаза, але все ще стояв біля нього навколішки. — Можливо, решта йому допомагає.

— Міг би й покликати, — розчаровано зітхнув Шид-Аттар. — З огляду на мій талант до винахідництва…

— Вийшов би черговий варіант Ловця душ, — перервав його Шемісст з саркастичною посмішкою. — Досі дивуюсь, як зі своїм хворим розумом ти так довго протримався при владі.

— В тебе він не менш хворий, ніж у мене, — заперечив третій Повелитель, прямуючи до сусіднього крісла. — Чи хочеш сказати, що створені тобою перші вампіри — це саме те, що бракувало нашому новому світу? — вкрадливо продовжив він. — Різниця між нами полягає лише в тому, що я не бачу сенсу вдавати нормальність… — його обличчя набуло байдужого виразу, але прозелень у карих очах спалахнула небезпечним сяйвом. — Не перед тобою — так точно.

— Годі, — наказав Сандро. — Ще одне слово — і ти нудьгуватимеш не тут, а деінде. Суртаз незабаром отямиться, тому зроби ласку, поводься стриманіше хоча б на початку вашого знайомства.

— Як скажете, мій Повелителю, — тонко посміхнувся Шид-Аттар.

***

Ціною неймовірних зусиль Суртаз нарешті зумів розплющити очі. Він дивився на стелю, темна поверхня якої була розкреслена колами та звивистими лініями, що слабо сяяли в напівтемряві. Придивившись, некромант зумів розібрати в них написи та окремі рунічні символи, схожі на побачені на стелі в кімнаті Джерела.

Суртаз повільно кліпнув повіками, щоб дати відпочинок очам та зосередитись на поверненні контролю над своїм тілом. Тихий неприємний скрегіт праворуч підказав йому, що вдалося зігнути пальці правої руки. Після цього звук пролунав і ліворуч. На більше йому сил забракло. 

— Привіт, Суртазе, — голос Шаддаера пролунав звідкись зверху, за межами видимості. — Радий тебе бачити. Хоч і сподівався, що наша перша зустріч тут станеться дещо… пізніше і не так.

Шаддаер. Все, що міг у відповідь зробити Суртаз — лише моргнути, розігнути та знову зігнути пальці, дряпаючи нігтями кам'яну кладку підлоги. Мізинець правої руки чіплявся за якусь тріщину, і некромант подумав, що це може бути руна.

— Не квапся, — пролунав інший голос, незнайомий, з відчутними менторськими нотками. — Зосередься на тих відчуттях, що є в тебе зараз. Так легше відновити зв'язок з тілом.

Суртазу здалося, ніби той, хто це промовив, ходив туди-сюди трохи віддалік.

— Тобі стане в пригоді цей досвід, коли повернешся назад, тож краще одразу вчися, як треба робити, — додав незнайомець.

— Ти ще лекцію йому прочитай, — єхидно озвався хтось третій, звідкись зовсім здалеку. — Хоч виспиться наостанок. Втім, якщо у хлопчини виникнуть складнощі з відчуттями, я завжди можу забезпечити йому…

Зненацька Суртазу стало смішно. Болючий, хрипко-сиплий стогін замінив йому сміх та відволік від закінчення фрази. Нарешті він зрозумів, що сталося. Слабкість на межі з непритомністю позбавили його ясних спогадів про останні хвилини життя, але знайомі руни на стелі, присутність Шаддаера та чужі голоси могли означати, що Суртаз потрапив до світу Джерела, про яке розповідав йому Нес-Ашшад. Або він просто зараз вмирає, і все це — його передсмертне марення.

— Сміється, гарний знак, — схвально промовив ще один голос. Проживши пліч-о-пліч з ельфами десяток років, Суртаз легко вловив в ньому характерну мелодійну м'якість вимови, хоч і ледь відчутну. Це остаточно переконало його в правильності здогадки — він опинився в товаристві своїх попередників-Повелителів.

— Більше схоже на спробу видихнути душу, поки до нього не дістався Шид, — хмикнув ще хтось. 

У полі зору Суртаза нарешті з'явився Шаддаер. Наставник затулив головою частину рунічного кола на стелі, вочевидь, стоячи на підлозі навколішки. Дванадцятий Повелитель поклав долоню на чоло Суртаза і заспокійливо йому усміхнувся. Шаддаер виглядав так само, як під час першої їхньої зустрічі в тронній залі. Ні сповільнених рухів, ні видимої виснаженості магічним паразитом. Невимовлені запитання клекотіли в горлі Суртаза, але виривалися назовні лише тихим хрипом.

— Почекай трохи, незабаром освоїшся, — м'яко промовив Шаддаер. — Впевнений, тобі є що мені сказати, але всьому свій час.

Суртаз не хотів чекати. Він спробував створити ментальний зв'язок — цілком дієвий спосіб спілкування, коли нормально поговорити не вдається. Але зумів домогтися лише спалаху болю — вдаривши по очах, він перекинувся на скроні, а потім хвилею пронісся по всьому тілу.

— Так-так-так, спокійно, — ще одна голова заслонила частину рунічного кола над Суртазом. Суворий погляд карих очей був важким і майже відчутно притискав тринадцятого Повелителя до підлоги. — Для магії ще зарано.

У глибині душі Суртаза сколихнулося призабуте відчуття — ніби він учень, що не може вивчити урок, і напоумити його намагаються одразу два викладачі. І якщо характер Шаддаера йому був відомий, то чого очікувати від другого некроманта Суртаз не знав.

— Я — Дерцкан, — промовив незнайомець, ніби прочитавши його думки. — І в твоїх інтересах дотримуватися моїх порад.

Тринадцятому Повелителю нічого не залишалося, окрім як кліпнути повіками у відповідь. Але заразом він виявив, що може трохи повертати голову з боку в бік. Помітивши це, Шаддаер прибрав руку з його чола.

Дерцкан клацнув пальцями, привертаючи увагу Суртаза.

— Зосередься на своїх відчуттях, — промовив він. — Тепло, холод, біль — що завгодно. Зосередься на тому, що маєш, і пошир це відчуття на все тіло. 

Біль ще не вщух, згорнувшись тугим пульсуючим клубком у лівій скроні, і за відсутністю чогось іншого, Суртаз зосередився саме на ньому. Смикнувши за невидимий кінчик нитки, він відправив цей клубок через горло в груди, потім — по черзі — до кожної кінцівки, дозволяючи болю знову охопити все тіло. Дерцкан і Шаддаер мовчки спостерігали за ним.