Грем Грін - Тихий американець. Наш резидент у Гавані

п’ять років, розлучений, хочу подзвонити консулові.

Чоловік з сержантськими нашивками на рукаві — той, що охрестив його «свинею»,— звелів показати паспорт.

— Не можу. Він у мене в готелі.

Один з тих, що привели Уормолда, переможно сказав:

— Застукали на вулиці без документів.

— Обшукати його, — звелів сержант.

З Уормолдових кишень видобули гамана, невідіслану листівку докторові Гассельбахеру та маленьку пляшечку віскі «Мій дідусь», що він купив у барі готелю.

Сержант пильно розглядав ту пляшечку, потім листівку.

— Нащо ви носите цю пляшку? Що в ній? — спитав він.

— А що б ви думали?

— Повстанці роблять з пляшок гранати.

— Таж, певне, не з таких маленьких.

Сержант витягнув корок, понюхав рідину й вилив трохи на долоню.

— Схоже на віскі, — мовив він і взявся за листівку.— Чому ви поставили тут хрест?

— То вікно моєї кімнати.

— Навіщо ви його позначили?

— А чому б і ні? Зрештою... всі так роблять, коли подорожують.

— Ви хотіли, щоб хтось заліз до вас у вікно?

— Звичайно, ні.

— А хто цей доктор Гассельбахер?

— Давній приятель.

— Він приїде в Сантьяго?

— Ні.

— То для чого ж йому показувати, де ваша кімната?

Уормолд нарешті второпав те, що зрозуміло кожному злочинцеві: людину, обтяжену владою, неможливо в чому-небудь переконати, Він зухвало заявив:

— Доктор Гассельбахер — це жінка.

— Жінка-лікар! — незадоволено вигукнув сержант.

— Доктор філософії. Дуже гарна жінка.

Він жестами показав щось кругле.

— Вона приїде до вас у Сантьяго?

— Та ні. Але ж ви знаєте жінок, сержанте... Їм хочеться знати, де спить їхній мужчина.

— Ви її коханець?— Атмосфера почала прояснюватись. — І все-таки це не підстава, щоб швендяти вночі.

— Нема ж такого закону...

— Закону нема, але чесні люди сидять дома. Тільки злочинці вештаються по ночах.

— Я не міг спати... Думки про Емму...

— Яка ще Емма?

— Доктор Гассельбахер.

Сержант повільно промовив:

— Тут щось не те. У мене добрий нюх. Ви брешете. Якщо ви кохаєте Емму, тоді що ви робите в Сантьяго?

— Її чоловік підозрює...

— Вона заміжня? No es muy agradable[93]. Ви католик?

— Ні.

Сержант знову взявся за листівку.

— Хрест на вікні вашої спальні — це досить негарно. Що вона скаже чоловікові?

— Він сліпий, — швидко придумав Уормолд.

— Це теж негарно. Дуже негарно.

— Двигнути його ще раз? — втрутився один з поліцейських.

— Не поспішай. Я спершу його допитаю. Скільки часу ви знайомі з цією Еммою Гассельбахер?

— Тиждень.

— Тиждень? Все, що ви кажете, негарно. Ви протестант і розпусник. Як ви з нею познайомились?

— Через капітана Сегуру.

Сержантова рука застигла в повітрі. Уормолд почув, як за його спиною похлинувся поліцейський. Запала довга мовчанка.

— Капітана Сегуру?

— Так.

— Ви знаєте капітана Сегуру?

— Це приятель моєї доньки.

— О, то ви маєте доньку. Ви жонатий. Це негар...

Та його перебив один з поліцейських:

— Він же знайомий капітана Сегури.

— А звідки мені знати, що ви не брешете?

— Подзвоніть йому.

— Щоб додзвонитись у Гавану, потрібно кілька годин.

— Я все одно не зможу виїхати з Сантьяго вночі. Я почекаю в готелі.

— Або в камері.

— Не думаю, щоб це сподобалося капітанові Сегурі.

Сержант глибоко замислився, водночас перебираючи в руках вміст гамана. Потім наказав одному з поліцейських одвести Уормолда в готель і перевірити його паспорт (сподіваючись, мабуть, таким чином врятувати свій авторитет). Уормолд у супроводі поліцейського мовчки пішов до готелю і тільки в ліжку пригадав, що залишив листівку на столі у сержанта. Він не надав цьому ніякого значення — вранці можна послати іншу. Надто пізно людина починає розуміти, що всяка дрібниця — навіть листівка — може відіграти велику роль.

Через три дні Уормолд автобусом повернувся до Санта-Клари; його «гілмен» був уже готовий до подорожі, і він без пригод дістався до Гавани.

Розділ третій

Гавану він повернувся надвечір. На нього чекала безліч телеграм. Серед них була й записка од Міллі:

«Що це ти утнув? Сам знаєш хто (він зовсім не знав) поводиться досить наполегливо, але нічого поганого нема,— ти не бійся. Д-р Гассельбахер хоче негайно бачити тебе. Цілую.

Р. S. Пішла кататися верхи до Приміського клубу. Серафіну сфотографували для газети. Як ти гадаєш, це слава?»

Доктор Гассельбахер міг почекати. Серед телеграм було дві «блискавки»:

«№ 2 від 5 березня починається параграф А перевірка Гассельбахера дала сумнівні наслідки крапка будьте обережні під час зустрічей і зведіть їх до мінімуму кінець».

Вінсента К. Паркмена беззастережно відхилили. «Зв’язку не встановлювати повторюю не встановлювати крапка є підозра він завербований американською розвідкою».

Тон наступної телеграми — № 1, від 4 березня — був підкреслено офіційний: «Прошу надалі дотримуватись інструкцій і висвітлювати в кожній телеграмі якесь одне питання».

№ 1, від 5 березня, була більш підбадьорливою: «Професора Санчеса та інженера Сіфуентеса перевірено крапка можете вербувати крапка вважаємо люди з таким становищем вимагатимуть лише непередбачених витрат».

Ще кращою була остання телеграма: «Агента п’ятдесят дев’ять тисяч двісті дріб п’ять дріб один (тобто Лопеса) затверджено але майте на увазі оклад нижчий за європейський слід підняти до 25 песо повторюю 25 песо на місяць кінець».

А тим часом Лопес гукав знизу:

— Вас питає доктор Гассельбахер!

— Скажи, що я зайнятий. Я подзвоню йому пізніше.

— Він наполягає, щоб ви йшли негайно. І голос у нього якийсь дивний.

Уормолд спустився до телефону. Взявши трубку, почув схвильований, зовсім постарілий голос. Раніше він ніколи не помічав, що доктор Гассельбахер — старий.

— Прошу вас, містере Уормолд...

— Слухаю. Що сталося?

— Приходьте негайно. Сталося страшне.

— Де ви зараз?

— Вдома...

— Що ж скоїлося, Гассельбахере?

— Я не можу сказати про це по телефону.

— Ви що, заслабли?.. Забились?..

— Якби ж то тільки це! — сказав Гассельбахер. — Прошу вас, прийдіть.

За всі роки їхнього знайомства Уормолд жодного разу не був у доктора Гассельбахера. Вони завжди зустрічалися в «Диво-барі», а в день народження Міллі — в ресторанах; тільки раз, коли в Уормолда була