Віктор Платонович Петров - Романи Куліша. Мовчуще божество, Віктор Платонович Петров

у останній редакції своїх текстів. Тому редактор використав такого роду виправлення редакторів у друкованих текстах як прийняті самим автором. Але в тих текстах, що не пройшли за життя автора мовної редакції і не були з цього погляду апробовані автором, здавалося ризикованим вносити тепер мовні виправлення, зв'язані з заміною слів і синтаксичних конструкцій, і таких виправлень не роблено». (Прим. вип. ред.)

10

Селянство, переходячи процес буржуазного переродження, відокремлювало заможну буржуазну верхівку, що, нагромаджуючи капітали, поповнювала своїми вихідцями клясу торговельної та промислової буржуазії. Вже цього одного вистачало на те, щоб «турбуватись» за селянство, щоб узяти на себе політичну оборону його інтересів. До цього долучався ще й момент боротьби української буржуазії супроти русифікаційних впливів царського державного апарату та конкуренції руського капіталу. Українське селянство, що не піддавалось русифікації, цупко трималось своєї рідної мови; його буржуазна куркулівська верхівка, що жадібно нагромаджувала капітал, могла правити за добру опору в боротьбі української буржуазії за національне самовизначення українського дрібного та середнього капіталу (П. Христюк. Домарксівська доба в освітленні Квітчиної творчости. Квітка-Основ’яненко. Збірник. Харків 1929, ст. 6).

11

Молода Україна. ДВУ. 1928, ст. 110.

12

Русская история, т. IV, 1925, ст. 150–151. Свідомість одірваности від народу була й у Куліша. «Ми, — писав він в “Епілозі до «Чорної Ради»”, — мало знаємо народ; ми тримаємо себе в стороні від нього, ніяк не належачи до його суспільства». Ці застереження Кулішеві треба мати на увазі, оцінюючи народництво 50 років. Про тему «одрізнености» від «простого люду “українського”» див. також у «Передньому слові до громади». Хата, 1860, стор. XIII.

Селянська теорія Кулішева — руссоїстична: він підходить до українського селянина як до того «ідеального дикуна», що його проповідували Руссо, Шатобріян, німецький романтизм, утопічний соціялізм тощо, — як до ідеальної людини, що зберегла свою природність, простоту, близькість до первісних праджерел і лишилася не зіпсованою від штучної цивілізації.

Для Куліша селянин не «чернорабочий пахарь», а втілення людини в її абстрактному ідеальному значінні: «человек в полном значений этого слова». Він розглядає селянина поза категоріями соціяльних та економічних взаємин, тобто свою селянську науку тлумачить не як соціяльно-економічну теорію, а як філософсько-етичну доктрину. Його народництво — моралістичне, витворене під безпосереднім вражінням Квітки.

Селянство в народницькій, романтичній доктрині слов’янофілів та українофілів 50 років було ідеологічною категорією, ланкою в філософській системі, арґументом, що ним обґрунтовували й на нього посилались слов’янофіли, висловлюючи свої групові соціяльно-політичні розрахунки. Народ був опозиційним протиставленням певних дворянських груп тій ненародній ненаціональній «німецькій» урядовій бюрократії, що захопила в свої руки державний апарат. Народницька ідеологія слов’янофілів 50 років була клясовою неґацією миколаївського державного режиму, що одсовував дані групи од участи в урядовому й державному житті.

13

М. Грушевський. Соціяльно-традиційні підоснови Кулішевої творчости. «Україна» 1927, кн. І — II.

14

Про цю допомогу згадується в «Жизні Куліша». «На другу зиму [тобто 1855–1856] переїхав [Куліш] у Київ. Там приголубили його земляки. Покійний Тарновський Вас. Вас. пообіцяв йому кредит на всі його видання… З Києва переїхав Куліш іще раз [лютий 1856] у столицю й напечатав «Записки о Южной Руси», потім «Проповеди на малорусском языке», поперероблювавши їх з першого видання Гречулевича, а другу половину наново написавши; потім напечатав перевод «Чорної Ради» з епілогом у журналі «Русская беседа», а ориґінал слідом за тим особно. Все, що не у журналах, було друковано коштом Вас. Вас. Тарновського» (Правда 1868, ст. 312).

15

Мик. Дан. Білозерський — брат у других Олександри Михайлівни, дружини Кулішевої, близький приятель Гоголя, що знав його ще з ліцейських років і листувався з ним протягом 30–40 років. Спомини Білозерського про Гоголя й листи до нього Гоголя надруковані в «Записках жизни Гоголя» (СПБ. 1856, ст. 100–102, 179-181, 304–306, 333). Борзенський поміщик, він був повітовим суддею в 40 роках і цікавився археологією, літописами, етнографією. У нього була колекція старовинних українських костюмів. Куліш познайомився з М. Д. року 1842 (Про це див. в нашій статті: «Шевченко, Куліш, М. Білозерський — їхні перші стрічі», «Україна» 1925, кн. 1, ст. 43–44. В цій статті помилково зазначено, що Мик. Дан. — дядько Вас. Мих. Білозерського; як сказано вище, він брат у других). Віктор і Микола, що згадуються у Кулішевому листі, — брати Олександри Михайлівни, дружини Куліша.

16

Та характеристика, що її дає Куліш в «Основі» котляревщині, значною мірою може бути використана й для характеристики умов літературної діяльности самого Куліша… «Котляревщина, — писав Куліш в “Основі”, — отражается до сих пор во многих, по-видимому, совершенно независимых произведениях украинской словесности». Причину цього Куліш бачить як «в удаленьи от народа, обуславливающемся нашим воспитанием, и городскою, по большей части, столичною жизнью, но также и в требовании вкуса той части общества, которую составляют первые и самые влиятельные наши читатели… Наше читающее общество украинское сосредоточивается большею частию в столицах… Деятели украинской словесности постоянно окружены особенною, не совсем здоровою атмосферою критических суждений, которая и не может не отражаться на их произведениях» (Обзор украинской словесности; «Основа» 1861, І, ст. 249–250).

17

Обзор украинской словесности. «Основа» 1861, січень, ст. 250. Літературна року 1856 діяльність Кулішева, значною мірою, також зобов’язана меценатству поміщиків. Куліш не зміг розірвати умов тодішнього часу, і в 50 роках, як і раніш, можливості будувати українську літературу ґрунтувались на базі матеріяльної допомоги від поміщиків. Змінилися багато де в чому зовнішні прояви й форми цього меценатства, але основа лишилась незмінна.

18

В. І. Шенрок, описуючи перебування Куліша на Україні влітку р. 1856, так каже про Куліша й його тодішні настрої: «Пленяла его и роскошная украинская природа, но сердце его сжималось при виде бедности крестьянского населения… его удручало печальное зрелище бедствующего народа»: Киевская старина 1901, т. 73, 353. Це справедливо, але потребує певних обмежень, бо «печальное зрелище бедствующего народа» було влітку 1856 р. предметом тільки випадкових спостережень Куліша.

19

«Де-Бальмен рисує ілюстрації для “Орисі”. Деякі дуже гарні. Я в його забрав усі композиції, це вже на твій пай» (29/VI11-1856. Линовиця. До дружини). «Сергей Петрович рисует с энтузиазмом» (27/VIII року 1856. До Н. В. Тарновської).

20

50 роки були [роками] збільшеного інтересу до описів природи та пейзажів. На описи природи дивились як на необхідну приналежну частину кожного роману, а пейзаж кількісно й якісно конкурував на художніх виставках із жанром. Пейзаж цінився як самоціль,