Софія Чар - Факультет некромантії. Виживуть (не) всі, Софія Чар

Їй раптом різко стало холодно, ніби ці одкровення вирвали з душі останні крихітки тепла.

– Ходімо. Покінчимо з усім цим, – сіпнувши плечем, грубо кинула вона.

Навіщо вже ці слова, якщо змінити нічого вони не могли.

– Покінчимо ... – луною відгукнувся Найстіель з якоюсь дивною відчуженістю.

Справді, вони нічого не могли виправити. Ні образ, ні слів, ні планів.

Прокладена стежка змією завилася під ногами. По обидва її боки раз у раз щось шурхотіло, гірко скімлило і хлюпало, але подружжя не звертало на це уваги. Все найстрашніше, що могли вони вже завдали один одному, то чого ще боятися?

За лінію густого похмурого парку до самого особняка добиралися рідкісні сміливці, хоча нічого страшного по суті в цій дорозі не було. Немертві не могли ступити на доріжку, а елементарні захисні заклинання для відлякування особливо настирних почвар зробили б прогулянку майже дитячою. Біля самої будівлі особняка немертві не з'являлися зовсім, як і в старому розарії.

Здивовано піднявши брову, Анна не стримала посмішки. Майже повністю дикий, порослий шипшиною, що забила шляхетні стріли міцних рожевих паростків, розарій був уламком її юності. Настільки пам'ятним і яскравим, що його вигляд зумів на кілька хвилин навіть розвіяти важку тугу на душі.

– Я вже все підготував, – руйнуючи магічну чарівність моменту, подав голос Най.

Він не зупинився біля імпровізованого проходу до розарію. Ймовірно, сам демон його і прорубав, знісши химерне переплетення гілок шипшини.

Пройшовши вперед під шелест стебел зім'ятої сухої трави, він рішуче наблизився до старого фонтану, серед якого височіла прямокутна кам'яна плита.

Стрепенувшись, Анна швидко мотнула головою і трохи спохмурніла.

– Ти в жертву вирішив мене принести? – криво посміхнувшись, уточнила Барс, сподіваючись випитати якісь подробиці ритуалу.

На жаль, але пробити залізне самовладання демона гострим жартом знову не вдалося. Спершись ногою об край фонтану, за яким темним атласом блищала мирна гладь води, він обернувся до жінки.

– Я розв’язав нашу проблему. Підійди. Ти ж хотіла розірвати наш шлюб? Це спосіб, – кивнувши на плиту, чітко промовив демон.

Його голос раптом втратив всі емоції, лунаючи як механічні клацання заводної іграшки. Виразно, розмірено і сухо. Втім, Барс не звернула на це уваги. А якщо й звернула, то приписала це недавній розмові. Принаймні вона не насторожилася. Лише з досадою скривилася і рішуче зробила крок до нього.

– І що мені робити?

– Лягти й мовчати, – подавши їй руку, Най різко притягнув жінку до себе, стягуючи з неї плащ.

Від несподіванки і холоду, Барс відразу мерзлякувато пересмикнула плечима, але заперечувати не стала. Швидше б закінчити з усім цим і більше не бути пов'язаною із цим демоном нічим, крім минулого.

Не гаючи часу, вона примірялася, щоб перемахнути водну смугу і застрибнути на плиту. Досить невдало, боляче вдарившись коліном об неї так, що з очей іскри посипалися.

– Гадство ... – Здавлено пробурмотіла вона і, потираючи забите коліно, спробувала облаштуватись на своєму вівтарі.

Нарешті влігшись, Анна з досадою потерла носа. Даремно вона жартувала про жертовних дів, їм можна було поспівчувати. Великий чорний маг з ритуалом до них міг, звичайно, і не дістатись, а ось запалення легень – цілком.

– Ну?

Вже скоро просто лежати їй набридло і Барс спробувала повернути голову у бік демона, але її зупинило різке:

– Не ворушись.

Підібгавши губи, жінка слухняно завмерла. Спину холодив камінь, вечірня холоднеча забиралася під сорочку. Свою іскру Барс давно погасила і тепер світло дарував тільки вогник Найстіеля, що повільно переміщався навколо фонтану. І все. Це було єдине, що відбувалося.

Якби не дошкуляв холод, Анна могла б навіть задрімати, а так тільки й намагалася, що не тремтіти надто вже явно. Раптом би це збило б ритуал?

Зітхнувши, Барс заплющила очі. І все ж таки цікаво, яка специфіка заклинання, котре розкопав демон? Вона теж шукала способи зруйнувати шлюбний зв'язок, але так і не змогла знайти нічого. Це був магічний зв'язок між двома створіннями магії. Зруйнувати його могло лише…

Невиразне передчуття біди вп'ялося в серце гострозубою щукою. Воно змусило жінку миттю напружитися, вже цілком усвідомлено потягтися до демона, щоб уловити відлуння заклинання.

Чудово знайомого їй заклинання, міць якого вона й сплутала з вуличним холодом.

Від жаху усвідомлення Барс розплющила очі й спробувала схопитися з вівтаря, але не встигла. З-під води, цього оманливо-спокійного темного дзеркала раптом знялися шипасті пагони магічної шипшини. Звиваючись зміями, вони миттю обплутали руки та ноги жінки, впиваючись у шкіру гострими голками колючок.

– Най!

Від крику жінки руки Найстіеля мимоволі здригнулися. Рідко хто міг побачити це чудове створіння зляканим, почути паніку у її голосі. Але йому було зовсім не солодко було стати цим рідкісним щасливцем.

Судоромно, до болю стискаючи долоні так, що нігті вп'ялися в долоні, демон застиг. На його очах жінку, котра відчайдушно чинила опір, обплутували все нові й нові витки шипшини. Темні підгнилі гілки жадібно тягнулися до неї, впивалися в шкіру Анни гострими шпильками, що витягали її кров, силу, магію.

І разом з тим, як жінка слабшала, пагони міцнішали, зеленіли. На деяких набухали перші бутони світлих квітів, що поступово наливаються кривавим багрянцем.

Їх розпускалося дедалі більше. Свіжі та світлі пелюстки поступово темніли та чим густішою ставала мережа багряних бутонів на пагонах шипшини, тим більше слабшала жінка. Вона не могла цього бачити, зате чудово бачив Най.

Застигши біля краю фонтану, він чув шелест паростків і важке дихання жінки, що зривалося в стогін. Не зводячи з неї погляду, демон напружено завмер. У душі, якої в нього, як вважав сам демон, не було, вирувало полум'я. Рвало на частини. Одна змушувала стояти й спостерігати, доки друга вимагала зірватися з місця, розірвати цю моторошну сіть.