Олександр Аркадійович Сидоренко - Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко

одно поверталися й чекали своєї черги тижнями: Кохан був справжнім монстром, який долав будь-які проблеми — умів знайти запчастини з європейських чи азійських аналогів, відновлював, підварював, підкручував. І все — власноруч, все — сам, без помічників. 

Механік дістався Вані у спадок від попереднього власника «Фєді», якогось ділка з кола Рєзаного — чи то бандитського, чи то з райсанстанції — щось таке, непросте. Бронзовий Голос приїхав уперше на заміну масла й почув, як на станції гучно волає старий добрий «Ozzmosis». Ваня не втримався й повів другий голос у приспіві «I Just Want You», перш ніж протягнути руку для знайомства. 

Спробу було одразу зараховано — Кохан закінчив музичну школу за класом акордеона і на інтервалах розумівся добре, а в лункому гаражі дует Озборна і Майбороди прозвучав круто та природно. Дослухали альбом до кінця, обговорюючи гітарні запіли Закка Вайлда та конструктивні недоліки американських «фордів» на кшталт слабеньких гальм. 

Ваня порадив фільм «Рок-зірка», в якому Вайлд зіграв майже себе, й наступного ранку майстер зателефонував йому одразу з двох причин: «Фєдя» готовий, можна забирати, а фільм — просто бомба. Так вони й затоваришували якось міцно й одразу, тому Ваню графіки в стилі «подзвоніть через понеділок» обходили — набираєш і отримуєш допомогу. Звичайно, якщо телефонуєш зранку. 

Оскільки «Федя» був давно підстаркуватий, допомоги потребував регулярно. Приблизно раз на місяць Ваня заїжджав на станцію, яка ніяк офіційно не називалася — у Кохана, і все. Вони слухали музику й курили план, бо майстер двадцять п’ять років був у зав’язці, а вбиватися чимось все одно треба. 

 

Із сусіднього гаража на запах приходили байкери, Ваня потоваришував і з ними — то були часи, коли всі хотіли доторкнутися до зірки, його впізнавали навіть ті, хто востаннє телевізор вмикав ще на програму «Время». Кілька разів Ваня навіть їздив за компанію на байкерські збори, де всі слухали старий хеві-метал та ходили по колу й заглядали один одному у «вихлопне». Та потім й ці шляхи розійшлися. 

Багато хто думав, що в майстра це не погоняло, а єврейське прізвище Коган — і вони мали рацію, бо він брав добрі гроші, ціну собі знав. Але ні, прізвище в механіка було звичайне — Пономаренко. Костя Пономаренко. Костя = Кохан. І навіть жодного любовного підґрунтя в тому прізвиську не було. 

* 

Кохан зателефонував о сьомій ранку, коли Ваня нарешті відмокнув у гарячій ванній під надцятого «Гуллівера» у навушниках й обережно вкладався спати, щоби раптом не побудити своїх, — ліг на матрац і тихенько відвойовував тухесом собі місце, по сантиметру на секунду. 

Ваня сподівався, що зараз Мар’яна не прокинеться, а потім все зрозуміє — чоловік приїхав із заробітків, треба дати йому виспатися. Врешті, якщо вирахувати передоплату, він привіз додому тринадцять тисяч гривень, а це — великі гроші. І тільки-но Ваня вирішив, що досить посувати дружину — йому вже вистачить місця, як телефон розірвався гучним реготом, який у ранковій тиші звучав як голос із порталу до пекла. 

Тієї ж миті Стьопа підскочив на матраці, як Аанга, й заверещав дискантом десь недалеко від ля другої октави. Ваня похапцем висмикнув телефон із зарядки й перервав виклик. Та де там… Малий кричав, прокинулася Мар’яна, а винен у тому хто був? Бронзовий Голос країни, автор пісні «Гуллівер» й просто дурник, який забув поставити телефон на беззвучний режим. 

 

Ваня побачив, що дзвонить Кохан, сумно підвівся й пішов на кухню — ставити чайник та перенабирати свого улюбленого механіка. 

— А я вже думав підійматися, — сказав Кохан замість привітання. 

— Тобто? — не зрозумів Ваня. 

— Ну, я біля машини. Твоєй. 

— Під домом? 

— От ти здогада! А де ж? 

— Біжу, — Ваня закінчив розмову, схопив з холодильника ключі від «Фєді», накинув куртку й обережно зазирнув до кімнати — Стьопа все не вгамовувався. Мар’яна зиркнула на чоловіка злим поглядом, тому Ваня мовчки покрутив у руках уявне кермо й вийшов, м’яко ступаючи по підлозі, ніби старий облізлий лінолеум міг скрипіти, а йому більше нікого було будити, окрім Кота. Цікаво, як дружина розшифрувала його пантоміму? Що він поїхав? 

 

Радіо-Юра вже пасся біля під’їзду, вичікуючи на сусідів, з якими можна буде обговорити останні новини. Алкаш побачив Ваню, який стрімко вилетів з під’їзду, тоді кілька секунд вичекав, ніби старий пентіум, який підвантажує файли до оперативної пам’яті, й вирушив напереріз. 

— Юра-Юра, все потім, — пробував скасувати сеанс зв’язку Ваня, але файли вже пішли нагору. 

— Ванєчка, Ванєчка, у вас отоплєніє далі? 

— Не знаю. 

— І у нас нє далі. А в дєвятнадцатом уже єсть. Ну нє сукі? 

— Сукі-сукі. 

Ваня побіг далі, відмахнувшись від чергового запитання: 

— Шо мусора? Када уже спаймают ірода? — і Ваня згадав водночас і про районного маніяка, і про справу Романа. Він зараз розбереться з Коханом, дочекається відповіднішого часу для розмови та обов’язково набере Тоню. Набере-набере-набере, не забути, не забути! 

Кохан сидів за кермом «Фєді», а напроти піднятого капота було припарковано величезний евакуатор. Бронзовий Голос на ходу дістав ключі від машини й подивився на них. Другого комплекту не було, але навіщо Кохану ключі, якщо він знає ці машини до останнього гвинтика? Він би тут всі тачки під гостинкою відчинив хвилин за десять. Тільки не завів би — ледь не половина вросла колесами в землю. Який будинок — такий і автопарк. 

«Фєдя» проскрипів — намагався завестися, але замовк. Голяк. 

— Генератор здох. Або трамбльор. Або оба, — сказав механік, вийшов з авто й сховав до кишені якийсь маленький прилад із дротом до прикурювача. — Заберу твоє ригало, подивлюся сьогодні. 

Автомайстер зняв дроти з акумулятора, закрив капот. Ваня з Коханом обійнялися, а тоді пішли по каву до крамнички. 

Костя їхав з оказією — відвозив до Борисполя клієнту «додж челенджер», тож вирішив зворотною дорогою подивитись, що з «Фєдею», і, якщо не вийде розібратися на місці, зачепити машину до себе. «Без-кош-тов-но», — подумав Ваня й розчулився. Є ще гарні люди навколо! 

Взяли в Люсі-Айболіт по еспресо. Люся вже відпускала горілку двом першим дєнарям, і Кохан спеціально зачепив одного з них плечем на правах давнього алкофоба. Лиган забуркотів собі щось під носа, але на відкритий конфлікт не пішов, в розміні два на два в них шансів не було, Ваня стирчав антеною, але вистачило б й одного Кохана — він був широкоплечий, дужий, неголений та злий, зачіскою і поведінкою схожий на старого запеклого їжака. 

— Чого ти до них дочепився? — м’яко поцікавився Ваня, коли вони рушили назад до машин.