Павло Дерев'яненко - Аркан вовків, Павло Дерев'яненко

— Брат Варган? Ні, той має довгу косу. Отже, ти Щезник!

— А ти хто, в дідька, такий? — спитав Гнат. — Ми чекали зустрічі з...

— З Савкою, я знаю. Брат Павич прислав мене сюди та розповів, кого очікувати. Він просив передати це за доказ довіри.

Незнайомець потягнувся до внутрішньої кишені. Северин приготувався метнути ножа. Йому сильно не сподобалося, що замість Деригори їх зустрів якийсь підозрілий тип, про котрого в листі не йшлося ані словом. Можливо, Пилип мав рацію і вони потрапили в пастку.

На долоні незнайомця заблищав великий золотий перстень, який було важко не впізнати.

— Чому брат Павич не прийшов особисто? — спитав Ярема.

— Обережність і знову обережність, друже. Моє життя вартує менше... Я старий, мною можна ризикнути, — незнайомець посміхнувся. У нього не вистачало двох нижніх кликів. — Савка не повідомив, наскільки великі ставки у цій грі?

— Де він? — спитав Северин.

— Я проведу вас до нього.

— Ти справді вважаєш, що ми підемо за незнайомцем кудись уночі? — Гнат коротко розсміявся. — Нема дурних.

— Можете не йти, мені байдуже, — відповів чоловік. — Зрештою, це ваш друг. Я лише провідник.

— Провідник у пастку?

— Не збираюся вас переконувати, — незнайомець сховав персня Деригори.

— І далеко йти? — спитав Северин.

— Годину. Очі не зав'язую, зброю не забираю, на прогулянці не наполягаю. Якщо це пастка, матиме можливість захищатися, — незнайомець сів біля дерева, притулився спиною до стовбура. — Вирішуйте самі. Я почекаю трохи та піду, з вами чи без вас.

— Чому така, курва, секретність?

— Тому що інакше нам не вижити.

Трійця переглянулася.

— Я йому не вірю, — мовив Ярема. — Павич про нього не згадував.

— Та годі тобі! Треба йти, — сказав Гнат. — Нас там Савка чекає! Ти ж бачив персня.

— Його могли зняти з тіла, братику.

Северин закусив губу. Хто цей чоловік? Чи можна йому довіряти? У що вляпався Деригора? Цього вони ніколи не дізнаються, якщо зараз не підуть.

— Я йду, — мовив Чорнововк.

Провідник кивнув, мовчки розвернувся та пішов до лісу. Трійця, не ховаючи зброю, вирушила за ним.

Пройшли небагато: біля дерев почувся знайомий голос.

— Ані руш.

Вийшов Марко з піштолем у руці. Він тримав на мушці безіменного провідника.

— От срака, — видихнув Гнат.

Незнайомець повільно повернувся до Вишняка.

— А ви ще питали, навіщо секретність, — сказав він і одним різким рухом скинув опанчу, під якою були лише штани.

Опанча полетіла в один бік, а чоловік рвонув у протилежний. Гримнув постріл.

Він змінився за мить. Северин навіть не встиг розгледіти його перетворення, як зі штанів за землю вискочив вовк із подертим вухом.

Звір помчав до гущавини. Свиснула білопера стріла, чиркнула його по боку, вовк вискнув і помчав швидше. Друга стріла влучила в стовбур дерева, за котрим він зник. Вишняк хутко скидав із себе одяг.

— Енею! Щезнику! За мною по сліду крові!

Гнат кинув шаблі та заходився роздягатися.

— Варган і Малюк — на чатах!

Марко, уже без одягу, чиркнув по долоні ножем і провів кров'ю по губах, перетворився на худого світлого вовка та дременув до лісу.

Северин забарився, геть збитий з пантелику. Чи Савка у безпеці? Чи Кремінь становить для них загрозу? Хто з них бреше?

Гнат часу на сумніви не витрачав. Перед перетворенням він повернувся у бік Пилипа, що наближався з луком у руках, та прокричав:

— Щоб тобі повилазило, клятий юда!

І великий темно-сірий вовк помчав у ліс.

Северин від адреналіну не відчував холоду жовтневої ночі. Обережно сховав потаємного гаманця з таляром між інших речей, кинув промовистий погляд на Пилипа та розрізав пальця.

— Я — вовк.

Запах чужої крові ударив по ніздрях, наче то був запах свіжої випічки.

Пахне солодко.

Тепер він був хижаком, який переслідував здобич.

Серед симфонії лісних шерехів окремо чулися вовки, що бігли крізь хащу, а серед букету лісових запахів аромат крові був найяскравішим. Запах дражнив, кликав, манив... Швидше!

Северин наздогнав Гната і вони помчали разом. Дерева скінчилися, молоді вовки вискочили до урочища, попереду розгледівся Марко, а далеко-далеко попереду — втікач.

Хто він? З якого куреня? Що його насправді пов'язувало з Савкою?

Він слабшає.

З урочища вискочили на поля, а потім пробігли біля невеличкого хутора, звідкіля забрехали потривожені собаки.

Приручені нікчеми.

Вони наздогнали Марка і тепер летіли трійцею. Запах крові посилювався, переслідуваний почав скидати темп... Але попереду текла річка, яку Северин не бачив, але гарно чув. Утікач прямує до неї: намагатиметься збити зі сліду.

Не допоможе.

Перед темною смугою Марко зупинився, Гнат влетів було у воду, але побачив, що інші встали та очікувально подивився на них. Марко прогарчав, вказав лапою на Северина та протягнув її у бік правої частини річки. Гнату він наказав рухатися далі, вперед, а сам поплив ліворуч.

Северин пробіг бережком і стрибнув у воду. Було прохолодно, але приємно — саме те, що потрібно після стрімкої гонитви. Без хутра він би, певно, замерз до кісток.

Навряд поранений звір витрачатиме сили, аби плисти проти течії. Северин вибрався на берег, обтрусився, здійнявши навколо себе бурю краплинок, принюхався: потрібного запаху не було. Він покрутився, пробіг ще трохи праворуч. Порожньо.

Він унизу.

Знизу по річці донеслося протяжне виття. Хтось вийшов на слід. Северин помчав із відновленими водою силами, побачив Гната, за ним — Марка, а затим повернувся сильний запах крові.

Запах здобичі.

Легка пожива.

Вовк із подертим вухом чекав неподалік. Трійця знайшла його біля самотнього дерева