Павло Дерев'яненко - Аркан вовків, Павло Дерев'яненко

— Маєш право, — стенув плечима Пилип.

— Савка просив не розповідати... Шкоди не буде. А розкрити карти Кременю ми завжди встигнемо. Так же?

Пилип знову стенув плечима.

— Не ображаєшся?

— Розум не ображається, коли до нього не прислухаються.

Ярема полегшено зітхнув і поквапився змінити неприємну тему.

— Слухай, а ти завжди дичину убиваєш за десять хвилин?

— Інколи за двадцять. Буває за тридцять. Залежить від місця.

— Але ти постійно зникаєш на дві години, якщо не більше.

— Хочу побути на самоті, коли маю таку нагоду.

Яровий розсміявся та після повернення до табору заходився білувати кроля.

Северин зібрався з думками, пробубонів кілька разів заготовані фрази так, аби не збитися, та підійшов до Марка, який гострив маленького захалявного ножа.

— Брате Кременю, мушу вам повідомити важливу новину.

— Слухаю.

— Я отримав повідомлення від Савки Деригори.

***

До села Тихі Броди вони дісталися по обіді та оселилися в гостинному домі з нехитрою назвою «U kovalja». Колись на цьому місці справді стояла кузня, яка згоріла вщент двадцять років тому. Тепер про неї нагадували питне древні діряві міхи, прибиті над воротами.

Марко замовив окрему кімнату собі та спільну, на чотири ліжка, ватазі. Сухо відмовився від послуг пухкої чорнявої молодиці, яка з лукавим виразом обличчя запропонувала веселу годинку. Дівчина образилася та перевела увагу на молодших характерників, але і тут її відвадив Вишняк.

— Збори завтра ввечері на шосту годину. Доти маєте вільний час. Вимийтеся, відпочиньте, погуляйте між людей. Встрявати у будь-які неприємності забороняю. Покидати село також забороняю. У разі чого, приходьте до мене.

Марко зачинився у себе в кімнаті.

— Спекатися його було легше, ніж я очікував, — сказав Северин.

— Думаю, ми йому остогидли не менше, ніж він нам, — припустив Ярема.

— Чарівна панно, — Гнат підкрутив вуса та підійшов до зажуреної дівчини. — Чи не почулося мені, що ви пропонували веселенько провести час?

Молодиця засяяла посмішкою та повела Гната за собою.

Він повернувся за півгодини та, сповнений ентузіазму, сів за листа цукерочці Орисі. Пилип без попередження зник, Ярема вирушив поїсти, а Северин місця собі не знаходив і не міг збагнути, як решта може так спокійно займатися буденними справами — адже сьогодні вночі вони йдуть на зустріч із Савкою!

Звістці Марко радів так сильно, що аж затряс Северинові руку та прожогом помчав до дуба. Йому і на думку не спало запідозрити Чорнововка у брехні.

Два дні дороги промайнули непомітно, але останні години перед зустріччю повзли равликами. Ярема після обіду захропів, Пилип не повернувся, Северин також поїв і вирішив узятися за редагування Гнатового послання.

— Це зайве, — примовляв він, похитуючи головою. — І це.

— Що не так? — Гнат стривожився, наче відмінник, який угледів, що учитель супиться під час перевірки його твору.

— Не варто писати, що ти уявляєш її обличчя, коли злягаєшся з іншими дівчатами. Орися навряд чи від цього зрадіє.

— Але так вона знатиме про силу моїх почуттів! Що ті дівки ніщо у порівнянні з нею! Всі мої думки крутяться лише навколо її чудових...

— Ні, друже, з вихованкою Інституту благородних дівиць таке не працює, — відмовив Северин, рішуче викреслюючи кілька рядків.

Гнат повився смутком, але протестувати не став.

Северин виправив останні помилки, виставив коми і повернув листа.

— А загалом як?

— Значно краще. Жодної брутальності! Ти робиш успіхи, брате Енею. Переписуй начисто і ще встигнеш відправити.

Бойко завзято сів переписувати листа. Від старанності у нього всі пальці вкрилися синім чорнилом.

Ярема прокинувся, оглянув кімнату сумним поглядом і сказав:

— Наснилося мені, наче ми знову в «Діамантовому палаці»... Ех, доля сіроманська!

Пилип не повертався.

— Можливо, Бурана до коваля підкувати повів... чи сидить десь на самоті, ви ж його знаєте, — казав Северин.

— Можливо, він чекатиме нас біля дуба, — припустив Ярема.

— Можливо, він не прийде, — злостиво сказав Гнат.

О десятій вечора Пилипа не було.

— Збираймося, — наказав Северин.

Характерники перевірили зброю, накинули опанчі з каптурами, перевірили, чи не ходить поблизу Вишняк, та покинули гостинний дім. Коней залишили у стайнях, аби не привертати зайвої уваги.

— Ух, братики, я аж трясуся, — пробасив Ярема.

— Я також переживаю.

— Чисто як баби, — пхекнув Гнат і підкрутив вуса.

Нечисленні селяни про всяк випадок обходили три невідомі постаті у каптурах широким колом.

За день хмари розійшлися і світ умивався у місячному сяйві. Під зоряним небом вони наближалася до лісочка, біля котрого височів самотній дуб із червоним листям. Тут не було ані душі: не чулося навіть брехання собак із віддалених селянських подвір'їв, лишень стрекотіли цвіркуни та посвистував вітер.

Від гостинця відщепилася стежка до дуба.

— Якби Пилип чекав нас, то чекав би тут, — припустив Ярема.

— До дуба хтось підходить, — зауважив Гнат.

Серце Чорнововка забилося швидше, по тілу прокотилася холодна хвиля. Характерники прискорили крок, допоки не розгледіли постать.

— То не Пилип, — зауважив Северин.

— І не Савка, — додав Гнат. — Зависокий.

Та дістав близнючок.

Северин оголив срібного ножа, дотик до його руків'я заспокоював. Ярема взявся за пірнача.

Постать, яка підійшла до дуба, підняла порожні руки догори. Трійця наближалася повільно, доки не розгледіла замотаного в опанчу чоловіка. У місячному сяйві було видно його кривого рота і подерте ліве вухо. Незнайомець покрутив долонями та сказав:

— Я беззбройний, панове. Доброї ночі, — він трохи шепелявив. — Ти, певно, Еней, — сказав Гнату.

— Ти, безперечно, брат Малюк,