Павло Дерев'яненко - Аркан вовків, Павло Дерев'яненко

— Чом й би ні? — розвів руками Северин. — Я ж розбив їхній заклад.

— Я теж так спочатку подумав, — погодився Пилип. — А потім згадав фразу «вони приховують смерть твоєї мами».

— І що з нею?

— То був гачок, — таврієць уважно на нього подивився. — Розумієш? Нині тобі кортить дізнатися більше, ти готовий мчати світ за очі.

— Звісно, — не сперечався Северин. — А тобі хіба не кортить?

— Бачиш? Мету досягнуто. Без жодних сумнівів ти стрімголов прагнеш їхати на зустріч. Це і є гачок.

— Не розумію, до чого ведеш. Ти у чомусь сумніваєшся, брате Варгане?

— Так, — кивнув Пилип.

Гнат сплюнув.

— Мене тривожить відсутність конкретики, — продовжив Олефір. — Що за небезпека? Від кого йде?

— Сказано ж, уся верхівка Ордену, — нагадав роздратований Северин.

— Це надто загально.

— Бо він писав поспіхом і не мав часу на подробиці.

— Звідкіля тобі знати? Ти виправдовуєш і захищаєш його повідомлення, тому що воно зачепило тебе. А я намагаюся обдумати все без зайвих емоцій.

— І як? Обдумав?

Пилип кивнув.

— Тривожний тон і відсутність доказів наштовхує на думку, що головна мета цього повідомлення — посіяти неспокій та недовіру. Я припускаю, що лист мав нас збентежити, аби ми забули про безпеку, та виманити без супроводу туди, де цілком можливо чекатиме пастка.

— Бридні! — гарикнув Гнат.

Уперше він сказав щось Пилипові з першого вечора їхнього знайомства. Він шалено вирячив очі та розмахував руками, немов млинок:

— Прискіпався невідомо до чого! Трясця! Може, він ще мав поцікавитися, як наше здоров'ячко та скільки разів ми сьогодні посрали, га? Навіщо Павичу заманювати нас у якусь довбану пастку, що ти, в біса, таке верзеш? Звинувачуєш у зраді, бо, бачте, не сподобалось, як написали листа? — Гнат затряс руками, і Северин посунувся так, аби стати між ним та Пилипом. Ярема став поруч. — Він каже, що голови Ордену приховують таємницю? Та вони сидять у таємницях як свині у багні! Це не новина. Гляньте на Кременя! Зуб даю, що він причетний. Чому вони так наполегливо шукають Павича? Попередніх зниклих вони шукали так само довго? Чому, коли зник Северин, ніхто навіть не думав, чи рушати на його пошуки? Чому це, курва, не викликає ніяких підозр?

Гнат кілька секунд переводив подих, а затим продовжив:

— Їхня головна мета — Деригора! Брат Павич викопав щось, що можна розповісти тільки опівночі у безлюдному місці. Крім нас у нього більше нікого немає, чорт забирай! А ви, заячі душі? Ставите під сумнів брата? Боїтеся почути правду?

— Не боюся. Я вже проклятий, — сказав Ярема. — Ти думаєш, Кремінь причетний?

— І до ворожки не ходи! Згадай наше знайомство. Він вдавав із себе іншу особу! Що йому заважає дурити нас далі?

— Він призначенець. То була перевірка, — зауважив Пилип.

— Ага, це він так сказав. А насправді? — Гнат рішуче махнув рукою. — Скажу так: треба менше балакати та їхати на зустріч. Я готовий почути будь-яку правду, навіть якщо після того доведеться ховатися по кролячих норах від усього куреня вартових. І мені чхати, що ви там думаєте. Якщо потрібно, то й сам поїду. Павича одного не кину!

— Не гарячкуй, братику. Хай краще брат Щезник скаже, що він мав на увазі під правильним донесенням думки до брата Кременя. Ми ж йому не скажемо, що Діва Марія своєю благодаттю надіслала осяяння з небес, і ми раптом зрозуміли, де шукати брата Павича.

— Ми скажемо частину правди, — оголосив Северин. — Я повідомлю, що отримав послання від Деригори. Місце зустрічі назву правильне. Але дату зміню на кілька днів пізніше.

Вони слухали уважно. Раптом Чорнововк зрозумів, що його місце у ватазі змінилося: раніше він був рівнею, одним із чотирьох, а після вбивства батька заробив у їхніх очах великий авторитет... І Северин вирішив ним скористатися.

— Коли Кремінь спочиватиме в обіймах Морфея, ми самі зустрінемося з Павичем, та дізнаємося, що, трясця, коїться.

— Погоджуюся, — сказав Гнат.

— Ви не прислухаєтеся до моєї думки, — мовив Пилип. Розум підказував Северину, що зауваження Олефіра мали слушність (як завжди), але він свідомо відкидав їх, бо не хотів мати жодних сумнівів у власному рішенні.

— Ти проти зустрічі? — у лоба спитав Северин.

— Аж ніяк. Але я вважаю, що Кременю треба розповісти всю правду. Ви не думали, що Савку могли примусити надиктувати цього листа?

Гнат гнівно сопів. Северин не знаходив слів для відповіді. Ярема супив брови та погладжував бороду.

— Якщо там чекатиме засідка, Щезнику?

Северин знав, як на це відповісти.

— Тоді ми її усунемо самостійно. Доведемо брату Кременю, чого ми насправді варті!

Северин дістав срібного ножа і підкинув його, як підкидав Захар — аби лезо зробило один оберт. Гнат скинув кулак із переможним кличем, Ярема кивнув.

— Пропоную голосувати, — сказав Пилип. — Хто за те, щоби розповісти брату Кременю все?

І сам підняв руку.

— Хто за те, щоб зустріти Павича без зайвих очей та розібратися з усім самостійно? — спитав Северин.

До його голосу приєднався Гнат.

Три погляди вперлися в Ярему. Той похмуро копирсав чоботом старий покинутий мурашник.

— Вирішуй, ясновельможний! Якщо буде два на два... Не ускладнюй нам життя.

— Давай, Малюче, — підбадьорив Северин.

Яровий поправив очілля і пробурмотів, не підіймаючи погляду:

— Обираю зустріч без Вишняка.

— Оце справа!

Северин та Гнат одночасно ляснули його по спині. Таврієць підібрав впольованого кроля та рушив назад до табору. Шляхтич наздогнав його з винуватим виразом обличчя.

— Братику, вибач, що я