Павло Дерев'яненко - Аркан вовків, Павло Дерев'яненко

брате Щезнику, — наказав він. — Маю надіслати термінову доповідь.

Северин забрався до ватаги та покликав усіх до себе.

— Монету власнику ти так і не повернув, — зауважив Пилип.

— Забудь про кляту монету. Я маю важливішу новину.

— Що трапилося?

Три пари очей уважно очікувально дивилися на нього. Северин перевірив, чи не підслуховує Марко, і затим повідомив:

— Павич написав.

Розділ 9

«Щезнику від Павича.

Нас дурять, брате. Замішана вся Рада Сімох! Вони приховують правду про смерть твоєї мами.

Треба зустрітися. Тільки наша київська ватага. Нікому не довіряйте! Якщо спіймають — всьому кінець. Будьте обережними.

Чекатиму щоночі під дубом біля села Тихі Броди починаючи від післязавтра. Два тижні. Опісля мушу змінити схованку та не знаю, коли зможу вийти на зв'язок. Нехай Мамай допомагає».

Пилип задумливо потер лоба, Гнат сплеснув у долоні, а Ярема заревів:

— Він живий!

Северин цитьнув на нього, бо Марко міг почути.

— Гівнюк! Ми тут вітер у полі ловимо, а він сховався, — сказав Гнат.

— Сподіваюся, що він цілий та здоровий, — прошепотів Ярема. — От тільки лист бентежний. Що він такого дізнався?

— Гадки не маю, — відповів Северин.

— Звучить паскудно, — резюмував Гнат. — Що робити будемо?

Северин не встиг відповісти, як позаду намалювався Марко.

— По конях, — оголосив призначенець. — Ще одне село треба сьогодні опитати.

Ватага перезирнулася. Чорнововк мотнув головою, мовляв, пізніше. Характерники мовчки розсілися верхи, а Вишняк провів їх підозріливим поглядом.

Дорога, дощ, люди по корчмах: ні, панове, не бачили такого, вашого брата тут рідко зустрінеш; хрестик біля села на Вишняківській мапі пошуків, знову дорога... Все минало повз увагу Северина.

Невгамовний Савка! Балакучий та веселий мрійник, який хотів прославитися та стати народною легендою. Що ти знайшов такого небезпечного?

Северин спробував уявити, що відчуває людина, за якою полює Сірий Орден: ані хвилини спокою, віч-на-віч проти всього світу, загнаний одинак. Мабуть, так почувалися недобитки Вільної Зграї, які переховувалися від призначенців... Проте вони заслуговували на смерть, а Деригора не скоїв нічого лихого.

Найперше, що Северин зробив би на місці Павича — викинув перо, що привертало забагато уваги, поголив голову та поміняв коня... І забився би подалі від усіх позначок в атласі характерників.

Савко, що ж ти такого відкопав? Написав тоді, коли вони зневірилися, відкрив таке, через що має переховуватися, дізнався правду про долю мами...

— Голова у хмарах! — гарикнув на вухо Вишняк.

Загартований Шаркань, який не боявся пострілів, тривожно заіржав.

— Ні-ні, я все чую, — сполохався Северин.

— Тоді відповідай на моє питання.

— Е-е-е... можете повторити?

— Нічого ти не вчишся, телепню, — зітхнув Марко. — Той із хрестами волав про вкрадену монету. Що він мав на увазі?

— Він мав на увазі оце, — Северин неохоче дістав таляр та передав командувачу. — Знайшов її на землі.

— Вирішив не повертати?

— Якби вони ввічливо поводилися, то повернув би.

Марко уважно розглянув монету, кивнув і обережно віддав Северину.

— Я теж засмутився би його втраті. Колекційний таляр вартує бійки.

І призначенець поїхав собі вперед. Северин здивовано подивився в спину Вишняку. Він очікував прочуханки, але натомість уперше побачив у командувачі... людину?

Гнат на здивований погляд Чорнововка вишкірився.

— Старий чорт натякає, що за можливості тебе відгамселить і забере таляр собі.

— Добрий ти хлопець, брате Енею.

— У Дикому Полі всі такі, приїзди на гостину.

Северин сховав таляр до невеличкого таємного гаманця, що носив на тілі під сорочкою. Скільки інколи може вартувати невеличкий шматок металу!

Надвечір розбили табір просто неба.

— Щезнику, Малюче, Енею! Нумо до мене, — покликав Пилип.

Не виказуючи здивування, юнаки підійшли до таврійця. Той тримав у руках лука, а на спину закинув сагайдак.

— Гайда перемовимося, — прошепотів Олефір ледь чутно.

Він рушив до поля, а решта потягнулися за ним.

— Куди це ви зібралися? — здивувався Вишняк.

— На полювання, — відгукнувся Пилип.

— Ти завжди один на полювання ходиш, навіщо тобі ці троє?

— Треба ж їх колись навчати.

Брати вийшли у сутінкове поле. Пилип жестом наказав зупинитися, накинув стрілу на тятиву, обернувся і сказав:

— Чекайте тут. Без галасу.

Ярема та Северин розкурили люльки, Гнат жував травинку. Пилип повернувся через десять хвилин із підстреленим кролем.

— Вчитель полювання із тебе не дуже, братику, — зауважив Яровий.

— То було сказано, аби не викликати підозри у Вишняка.

— Я жартував... Не зважай.

Северин одразу перейшов до справи.

— Мусимо їхати на зустріч, — рішуче мовив він. — Треба лише правильно донести до Кременя та зробити це сьогодні, без зволікань.

— Точно. їхати туди дня зо два, — погодився Гнат.

— Я теж хочу скоріше побачити Павича, але чого не можу второпати: що ж він такого дізнався? — мовив Ярема. — Що змусило його залягти під очерет? У мене самі питання...

— Відповіді у Савки, — відповів Чорнововк. — Треба поїхати та дізнатися.

— Погоджуюся з братом Малюком. Це дуже дивне послання, — додав Пилип. — У мене також є певні сумніви і багато питань. Я волів би знайти відповіді перед зустріччю.

— Про що мова? Які ще питання, які сумніви? — Северин думав, що вони вирішать усе швидко. — Тут і обговорювати нема чого!

Гнат своїм виглядом випромінював ті самі почуття.

— Першого листа Павич надіслав брату Енею, бо з ним побився об