Ана Маіс - Наші обіцянки, Ана Маіс

Мені хотілось заперечити їй, і сказати, що я віддала своє серце йому. І не впевнена, що зможу колись покохати когось так сильно як його.

Ліна зморщила обличчя та глянула вверх.

— Я зараз зварюсь на цій жарі. — пробурмотіла вона, а я слабо посміхнулась.

Решту дороги ми говорили про будь-що, але не зв’язане зі мною. Ліна розповідала історію, про те, як мало не зіпсувала плаття однієї дуже поважної пані. Але потім розрулила все в такий бік, що та жінка була в рази вражена чарівністю та стильністю плаття.

Я знала, що вона професіонал.

— Зачекай це Давид? — здивовано спитала Ліна.

Повітря вирвалось з моїх грудей, а серце пришвидшило удари. Це був він, але… Але що він тут робить. Я розгублено глянула на нього, намагаючись зрозуміти свої відчуття, які відчувала зараз.  На ньому, як завжди був красивий костюм, верхні ґудзики розстібнуті. Чоловік стояв боком дивлячись на двері під’їзду, і не міг мене помітити.

Ліна хотіла ще щось сказати, але я схопила її за руку та затягнула за ріг будинку.

— Він на когось чекає? — запитала вона, звівши брови.

— Він дивиться на двері під’їзду, значить звідти хтось має вийти. — почала розмірковувати я.

— Будинок великий, тож я уявлення не маю хто тут проживає з його знайомих.

Я нахилилась до стіни та глянула із-за кутка. Давид все ще стояв там, нахиливши голову він провів пальцями по своєму волоссю заправляючи його назад. Я закусила губу, спостерігаючи за ним. Мої пальці свербіли підійти до нього, і доторкнутись. Я навіть не знала, щоб йому сказала.

Він випрямився, і я помітила, що хтось вийшов з під’їзду. Дівчина підійшла до нього та обняла. Горло стиснулось і сльоза покотилась по моїй щоці, коли я побачила як вона нахиляється, щоб поцілувати його. Я сховалась за ріг, не в змозі це витримати.

Я не пам’ятала як опинилась на землі. Схлипнувши, я закрила своє обличчя обома руками. Наша історія могла закінчитись по-різному. Але не так...