Anael Crow - Намі-но хіме. Книга 3, Anael Crow

          Цей наказ мій, ви, принци, князі, ста управ чиновники і народ країни моєї прекрасної, прийміть шанобливо і не суперечте. Прислухайтеся до того, що кажу, уважно: коли час настане покинути мені цей світ, хай не буде між вами ворожнечі. Щоб, не знаючи, йти вперед чи назад відступати, не перебували ви в розгубленості. Сога-но Ітіро на найвищий пост ставлю, аби він країну мою любу облаштовував, і віддаю йому у володіння все, чим володіла з милості покійного чоловіка... ».

          – Я написала це власною рукою, пане Сога! – похвалилася государиня. –  Тільки подивіться, якої майстерності я досягла!

          Але він не поділив її захоплення. Тільки суворо запитав:

          – Чи означає це, що ви заслабли, государине моя, і не відчуваєте сили керувати країною? Може, всі ми помиляємося, вважаючи, що ваша хвороба минула і більше нічим вам не загрожує? Як ви почуваєтеся?

          – Прекрасно! Прекрасно! –  розсміялася вона м’яким виразним сміхом.

          Очі Його Світлості звузилися.

          – Навіщо ж ви написали цього листа?

          –  Бо скоро мені доведеться вас покинути. Ви станете Імператором, і я хотіла вас до цього заздалегідь підготувати. Його нині покійна Величність так думав: ось я дорослішатиму, а до того моменту ви зі мною поряд будете, щоб допомагати та охороняти. А потім ми з вами подружньо з’єднаємося. У ніч перед весіллям, вийшовши від мене і прийшовши до вас, окімі виклав усе, що очікує від майбутнього – від вас і від мене теж. То чому, скажіть на милість, ви завжди про це пам’ятали, а тепер забули? Момент настає найвідповідальніший: ви станете государем Ямато!

          Не зводячи зі співрозмовниці очей, пан Сога кивнув.

          –  Я нікому і ніколи не розповідав про ту розмову. Видно, ви сильно піднеслися над усіма нами і радитеся із самими богами, раз знаєте, про що тоді йшлося, – усміхнувся він.

          –  Ви маєте рацію. Тепер мені відомо багато, – охоче погодилася государиня. – Як, наприклад, те, що мріям государя судилося здійснитися лише наполовину. Я довго перебувала біля вас, а зараз залишу. Ввечері мене вже тут не буде – лише тлінне тіло.

          Великий воєначальник недовірливо хмикнув.

          – Що ж мені без вас робити, Намі-но хіме? Я – тіло, ви – душа. Тілу без душі не можна. Що станеться з нашою великою країною, коли ви покинете цей світ? Якщо ви так легко провіщаєте свою смерть, може, розповісте і  про майбутнє, яке чекає на нас?

          –  Майбутнє не можна провістити. Можна тільки вгадати, куди спрямуються події, – усміхнулася дівчина. –  Але зважте самі, пане Сога: яка доля може чекати мудрий народ на благословенній і милій йому землі? Лише велична. Я не піддаю це найменшому сумніву.

          –  І все-таки ви пророкуєте свою смерть не пізніше ночі?

          – У жодному разі, – відмовилася від його припущення Намі. –  Я нічого не пророкую. Сказала ж, це неможливо! Я повідомляю вам про своє рішення покинути цей світ.

          Засмучений її словами, пан Сога, згорнув папір і поклав сувій на стіл перед государинею.

          –  У вас тече кров Аматерасу, –  сказав він. –  Для вас не існує жодної можливості піти з життя за власним бажанням, оскільки долею керує сліпа випадковість.

          –  Ваша правда. Але лише частково, – погодилася Намі. –  У світі немає нічого, здатного зашкодити мені. Нічого, крім мене самої. Цьому є доказ, – потягнувши за  червону стрічку на шиї, Намі пред’явила потворний шрам, що ховався під нею.

          Чоловік задумливо кивнув.

          – Ви твердо вирішили? – суворо запитав він.

          Маленька, акуратно зачесана голівка государині ствердно хитнулася.

          – Як це станеться? Якщо ви маєте стільки довіри до мене, може, розкажете?

          І знову його пані кивнула.

          –  Що ви бачили на узбережжі? – ні з того, ні з сього спитала вона.

          –  Я бачив повторення минулого  – чого ніколи не відбувалося за моєї пам’яті, –  трохи повагавшись, відповів він. –  Ви увійшли у воду, як явлена богиня Ідзанамі, опустили у неї спис і стали обертати його. Ви місили воду доти, доки вона не загусла і не утворила твердь.

          –  Про що ж ви думаєте зараз, душе моя? –  запитала вона.

          –  Про неможливе, –  усміхнувся пан Сога, і дівчина відповіла йому поблажливою усмішкою.

          – Хіба про неможливе? – глузливо повторила вона. –  Довіртеся своєму серцю. Передчуття вас не обманює. Якби ви прокричали на весь морський простір ім’я тієї великої богині, родоначальниці багатьох речей, небо повернуло б вам моє. Бо вона і я – одне й те саме.

          –  Чи смію я думати..., –  пан Сога підвівся, охоплений сильним хвилюванням.

          –  Ви –  той, хто вірує в переродження душ, у все те, що проповідував Будда Шак’ямуні, ви вже напевно повірите мені. Я – Ідзанамі, Богиня, що Вабить до Себе. І повідомляю це вам одному.

          Вражений її словами, пан Сога опустився на колишнє місце. Давши можливість Великому Слузі усвідомити сказане, Намі продовжила після недовгого мовчання.

          –  Мої сили зросли надміру, і вразлива людська оболонка більше не здатна утримувати мене в собі. Шкода, що так багато людей стали свідками того, як вона горіла і псувалася. Я розумію, що засмутила їх і вселила тривогу в їхні серця, – терпляче пояснила вона. – Та що було, то загуло – виправити неможливо. Час тут тече в один бік, і я підкоряюсь його законам. Щоправда, я можу зцілювати тіло щоразу, як воно стає непридатним, але вважаю таке заняття безглуздим. Запевняю вас,через його смерть моя душа аж ніяк не постраждає. Я піднімуся на Рівнину Високого Неба і звідти скеровуватиму мій народ і оберігатиму його. Я ніколи не покину государя, бо він тіло, а я його душа, як і було домовлено між нами. –  Та всупереч сказаному, голос її став зажуреним: –  Перелічувати все, що залишаю вам, не стану. Немає такої потреби. А  скажу от що...