Arachne - Подорожі Тобі Елліса, Arachne

Тобі усміхнувся, відчуваючи теплоту від підтримки свого давнього друга. Розмовляючи, вони наближалися до дому Кенджі. Важливіше за все для нього було знайти наступника, передати йому всі свої знання і завершити свою місію Хранителя.

"А як там Сандра і Габріель?" — запитав Кенджі, повертаючись до Тобі з зацікавленим виразом обличчя.

"Сандра вже старенька," — відповів Тобі з теплою усмішкою. "Вона відійшла від справ і тепер проводить більшість часу у своїй бібліотеці вдома. Вона завжди любила книги і дослідження, тож зараз насолоджується читанням та спокоєм. Вона заслужила цей відпочинок після всіх наших пригод."

Кенджі кивнув, слухаючи з повагою. "А як Габріель?"

"Габріель все ще викладає студентам," — продовжив Тобі. "Він захоплений своїми науковими ідеями і дослідженнями. Його лекції завжди були неймовірно цікавими, і він продовжує надихати молодих людей на дослідження і відкриття. Він залишається таким же палким вчителем, яким завжди був."

"Це чудово чути," — сказав Кенджі. "Добре, що вони знайшли своє місце в житті і продовжують робити те, що люблять."

"Так," — погодився Тобі. "Незважаючи на всі зміни, кожен з нас знайшов свій шлях. І це найголовніше."

"Я залишив усе на Джеки і попрощався з ним," — продовжив Тобі, задумливо дивлячись на дорогу. "Він знає, що я більше не повернуся до Нью-Йорка."

Кенджі мовчки кивнув головою, розуміючи тяжкість цього рішення. "Він впорається," — тихо промовив він. "Він сильний, як і ти. Твоє виховання зробило його мудрим і рішучим. Він зможе захистити спадщину, яку ти залишаєш."

Тобі відчув теплоту в серці від слів Кенджі. Він знав, що його племінник був готовий до викликів, які стояли перед ним. "Так, я вірю в нього," — відповів він. "Джеки виріс мужнім і відповідальним. Він знає, як важливо захищати те, що дійсно має значення."

Кенджі поглянув на Тобі з теплою усмішкою. "Ти залишив після себе міцну спадщину, Тобі. І ти можеш пишатися цим. Тепер настав час для нових викликів і нових пригод."

За розмовами час пролетів швидко, і вони незабаром дісталися до дому Кенджі. Дім стояв на околиці невеликого міста, оточений зеленими пагорбами і густим лісом. Будівля була традиційного японського стилю, з дерев'яними стінами, білими розсувними дверима і похилим дахом з темної черепиці. Вхід прикрашали японські ліхтарі з червоними написами, а навколо будинку тягнувся доглянутий сад з кленами, соснами та кам'яними доріжками, що вели до невеликого ставка з рибками.

На ганку їх зустрічала дружина Кенджі — Юкіко. Вона була елегантною жінкою середнього віку з лагідним обличчям і теплою усмішкою. Її чорне волосся було зібране в акуратний вузол, а на плечах вона носила легкий кімоно кольору ніжного рожевого персика, прикрашений витонченими квітковими візерунками. Її очі світилися радістю і теплом, коли вона побачила Кенджі і Тобі.

"Ласкаво просимо додому," — привітно промовила Юкіко, злегка нахиляючись в поклоні. "Тобі-сан, як приємно бачити вас знову!"

"Юкіко-сан," — відповів Тобі, повертаючи поклон. "Дякую за гостинність. Ваш дім прекрасний, як завжди."

Юкіко ніжно усміхнулася, зустрічаючи теплі слова гостя. "Це радість мати вас у нашому домі. Проходьте, будь ласка, ми підготували для вас кімнату для відпочинку і чекаємо на вечерю."

Кенджі обняв свою дружину і подивився на неї з любов'ю. Вона була не тільки його супутницею життя, але й мудрою жінкою, яка завжди підтримувала його в усіх починаннях. Вони разом виховували своїх дітей і створювали затишну, гармонійну атмосферу в своєму домі.

Тобі пройшов до будинку, вдихаючи знайомий аромат деревини і зеленого чаю. Усередині дім Кенджі зберігав традиційний японський стиль з мінімалістичним, але витонченим декором. Підлога була з темного дерева, а на стінах висіли світлі розсувні двері з рисового паперу — шоджі. Високі стелі і просторе планування створювали відчуття простору і спокою.

Вітальня була обставлена просто, але зі смаком. Тут стояв низький стіл для чаювання з подушками для сидіння навколо нього. На стінах висіли картини з пейзажами, а в кутку стояла керамічна ваза з гілками сливи. У кімнаті панувала атмосфера гармонії та умиротворення, що надавало їй особливого затишку.

Гостевая кімната Тобі була скромною, але комфортною. Татамі на підлозі забезпечували м'якість під ногами, а низька дерев'яна ліжниця з традиційним японським футоном була акуратно застелена. На невеликій тумбі стояв лампа з м'яким світлом, а поруч — невеликий буддійський вівтар із зображенням Будди, свічкою та пахощами. На стіні висіли сувої з каліграфією, що нагадували про мудрість і спокій.

Тобі стояв у кімнаті, оглядаючи знайомі деталі інтер'єру. Його серце наповнилося теплом і спокоєм. Це місце нагадувало йому про минулі часи, коли він відчував себе частиною цієї культури, цієї землі. Відчуття повернення до чогось рідного і давно забутого захоплювало його. Він відчував глибоку вдячність за можливість знову бути тут, серед друзів і в місці, де він завжди відчував себе вдома.

Тобі розумів, що це повернення має особливе значення. Він відчував, що стоїть на порозі нової глави свого життя, де він зможе передати свій досвід і знання молодому поколінню. Він знав, що це місце стане початком нових пригод і випробувань, але також і нових можливостей і мудрості.

Вечором, за великим низьким столом, прикрашеним смачною домашньою їжею, Тобі, Кенджі, Юкіко та їхній молодший син сіли на татамі для вечері. Страви були прості, але вишукані: рис, сашимі, темпура, мариновані овочі та суп місо. Аромати свіжих інгредієнтів наповнювали кімнату, створюючи атмосферу тепла і затишку.

Тобі, піднявши чашку зеленого чаю, подивився на своїх господарів. "Ця їжа — справжнє свято для душі. Дякую за гостинність."

Юкіко усміхнулася, злегка вклоняючись. "Ми раді, що вам сподобалося. Завжди приємно готувати для близьких."

Кенджі, насолоджуючись теплом вечора, запитав: "Тобі, як тобі повернення до Японії? Відчуваєш якісь зміни?"