Клер Бержерон - Скрипка «Спіріт Лейку», Клер Бержерон

правило, яке приписувало мовчати в цьому святому мисці, звернулася до присутніх.

— Що ви скажете, якщо цього вечора ми запросимо мадам Олену за наш стіл? Це буде її останньою справжньою трапезою в монастирі, і я впевнена, що їй стане краще, якщо ми розділимо її біль.

Пропозиція видалася черницям гідною.

— Ця українка не злочинниця, — сказала сестра Тереза. — Я вірю їй, коли вона каже, що вони з Александром Лявальєром не мають жодного стосунку до вбивства її чоловіка.

— Вона як ангелятко, — додала сестра Філомена. — І така ж юна, як наші п’ятнадцятирічні учениці. З висоти мого набутого з роками досвіду я можу відрізнити добрі зерна від полови, і ця молода жінка — жертва, а не вбивця. Ходімо заберемо її й дамо запас любові до того, як вона поїде до в’язниці й зіткнеться зі своїми суддями.

Після колінопреклоніння перед вівтарем три черниці покинули каплицю.

— Я зроблю пиріг із родзинками й цукром, — вирішила сестра Тереза.

У коридорі, що вів до спалень, вони побачили Розен, яка прийшла провідати породіллю.

— Ви сьогодні раніше, — зауважила сестра Йоланд-Марі. — Зазвичай ви приходите перед тим, як ми лягаємо спати. Ми запросимо мадам Олену сьогодні за наш стіл. Вас теж запрошуємо. Нас не буде забагато, щоб огорнути її співчуттям.

— Прекрасна думка, дякую, ви дуже добрі, — відповіла Розен. — Ви не вірите, що вона винна, якщо судити з тої уваги, яку ви їй приділяєте. Чи я не права?

Усі троє кивнули.

— Кожна з нас чула її марення. Вона говорила тільки про любов до Александра, свого немовляти, до батька і, звичайно, до свого хворого молодшого брата у Спіріт Лейку. Ви знаєте, що сьогодні Віталію виповнюється дванадцять років?

— Ні, не знала, — відповіла розчулена Розен.

Перш ніж продовжити, вона витерла очі хусткою.

— Бідний хлопчик помер сьогодні вранці, — зронила вона, ледве стримуючи ридання. — Мені сказав сержант Лєпін. Він тримав його за руку, коли той відійшов.

Черниці засмутилися. Сестра Філомена витягла з рукава білого носовичка й голосно висякалася.

— Яка жахлива новина для молодої матері! Деякі відрізки життя такі болісні, що потрібно міцно триматися за віру. Інакше можна повстати проти Бога, який іноді так жорстоко б’є.

Стара сестра перехрестилася, щоб попросити вибачення за сумніви, які вона щойно висловила щодо беззаперечної доброти Творця.

— Думаєте, варто повідомити їй про смерть молодшого брата сьогодні ввечері? — запитала сестра Тереза. — Вона й так вже сильно страждає, що втратила своє немовля! Можемо зачекати до завтра.

— Сестри, — мовила Розен, дивлячись на них загадковим поглядом, — у мене є до вас пропозиція. Я думала діяти таємно, та бачу, що Олена викликає у вас такі самі почуття, що й у мене. Ця нещасна українка далеко від своєї країни, в неї забрали немовля й несправедливо звинувачують у вбивстві.

— А ще вона така самотня! — прошепотіла сестра Тереза.

— Маєте Рацію, Розен, їй потрібна наша підтримка, — погодилася сестра Філомена. — Що ви пропонуєте?

— Сьогодні вранці сержант Лєпін отримав листа від Александра Лявальєра.

— Як його справи? — запитала сестра Тереза, яка дуже любила цього молодого хлопця, завжди такого веселого.

— Добре як на ті умови. Та він попереджає нас, що його батьки й адвокат працюють на те, щоб усі обвинувачення у вбивстві свого чоловіка звалити на Олену. І якщо бідну визнають винною, на неї чекає смертна кара.

— А Александр? Він теж ризикує...

— Звинувачення в організації вбивства загрожує більше Олені, ніж йому. Думаю, його розглядають радше як співучасника, — розсудливо зауважила Йоланд-Марі. — Що ми можемо зробити, щоб допомогти цим нещасним?

— Позичити мені одяг черниці.

— Ви хочете переодягнутися в сестру?

Індіанка широко усміхнулася.

— Ні, не я, — відповіла вона, її розвеселило здивування трьох жінок.

— Тож для кого? — поцікавилася сестра Тереза, ще більше заінтригована.

Розен нахилилася й тихо проказала.

— За допомоги сержанта Лєпіна й Аранка, який чекає на нас на узліссі, ми допоможемо Олені втекти звідси.

— Перевдягнутій на черницю...

— Прекрасна ідея! — вигукнула сестра Тереза.

Але сестру Філомену й сестру Йоланд-Марі це, радше, спантеличило.

— Тихше, не треба кричати, — сказала Розен, прикладаючи до губ пальця. — Наш план поки що не здійснено, але маємо шанс його втілити, якщо діятимемо обережно.

— Піду принесу свій змінний костюм, — мовила молода черниця, — у нас з Оленою один розмір.

— Не знаю, що подумає наша мати настоятелька, — сказала до себе сестра Філемона, найстарша серед них трьох. — Чинячи так, ми стаємо співучасницями втечі, а мадам Олену звинувачують у вбивстві...

— Щоб нас не запідозрили, — запропонувала сестра Йоланд-Марі, — коли ви йтимете з монастиря, ми із сестрами будемо в каплиці. Тож і не станемо свідками вашої втечі.

— Так, молитимемося за вас, — додала сестра Філомена, — змовницьки підморгуючи сестрам.

— Наші молитви супроводжуватимуть вас. Ми будемо в каплиці годину, а потім виявимо втечу мадам Олени. Одна з нас вийде назовні, щоб попередити вартового, що її немає. Чи буде у вас достатньо часу?

— Так, — відповіла Розен, — план чудовий. Ніхто й припустити не зможе, що ви нам допомогли.

Сестра Тереза принесла вбрання.

— Хочете, щоб я пояснила, як його одягати?

Розен глянула на білий корнет[18], що лежав на купі одягу.

— Не відмовлюся, відповіла вона.

— Вони зайшли до кімнати, а директриса пішла на кухню, щоб приготувати їжу для Олени. Ледве оговтавшись від пологів, вона має зібрати всі свої сили для втечі.

Сидячи перед вікном, Олена дивилася на хрест дзвіниці, який чітко вимальовувався на грозовому небі.

— Хіба не єдиною заповіддю, яку лишив нам Ісус, була заповідь любити один одного? — запитала вона, не обертаючись, коли почула, як входять Розен і сестра Тереза. — То ж чому люди тут так мене ненавидять?

Індіанка обійняла її, намагаючись заспокоїти.

— Людська істота є загадкою, яку не варто намагатися зрозуміти. Так каже наш шаман. Ми ж вас любимо і вирішили допомогти вам.

— Дякую! Та ви нічого не можете зробити для мене. Завтра я сяду в поїзд...

— Правда, залізниця здається єдиним шляхом, щоб покинути Амос, та ми, індіанці, ми знаємо й інший.

І вона розповіла їй свій план.

— Я ледве ходжу. Як я зможу бігти з вами лісом?

— Соканон дала мені ось це, — сказала Розен, дістаючи з ранця флакончик. — Це зілля, яке дасть вам сили і заспокоїть біль на час, доки ми виберемося з цього монастиря й дістанемося лісового покрову.

Олена