Вікторія Вецька - Закохай мене в себе , Вікторія Вецька

Мирослава

Штовхаючи двері офісу, мої очі враз зупинилися на обличчі Ірми, яке зазвичай блищало від іронії та жартівливого настрою. Але сьогоднішній вираз її обличчя був зовсім іншим – він виражав якусь таємничу тугу. Це було настільки незвично, що я відчула, як внутрішня цікавість бурхає у мені, і я вирішила зупинитися та запитати, що сталося.

— Доброго ранку, щось сталося? — запитала я, помітивши стурбований вираз обличчя Ірми.

— Поки ти лежала в лікарні. Боса побили і на його місці зараз новий керівник компанії. Кажуть, він друг Максима Костянтиновича, але дуже суворий. Не заздрю я тобі, Миро, — вимовила вона достатньо голосно, кидаючи на мене єхидний погляд.

Закусивши нижню губу, я старалася тримати себе в руках та не показувати свого хвилювання Ірмі. Тому зроблю вигляд, що я не в курсі, щоб не викликати в неї підозри.

— А чому його побили? — запитала я, роблячи незрозумілий вираз обличчя.

— Не знаю! Я ходила до нього в лікарню, але стан Максима дуже важкий. Його добряче побили, — засмучено промовила вона. — Мені його дуже жаль. А дружина в нього взагалі без серця! Її чоловіка побили, а вона навіть не навідалася до нього.

Після цих слів я сильно закушила щоку, та стиснула руки в кулак настільки сильно, що мої нігті знову врізалися в шкіру.

— Звідки ти така впевнена, що його дружина не ходили до нього. І взагалі як тебе до палати впустили, якщо туди впускають лише рідних? — запитала я здивовано, глянувши серйозним поглядом на Ірму.

— Я представилася його дружиною мене й провели до нього. А якщо мені повірили, це означає одне, що справжня дружина Максима не навідувалася до нього, — сказала Ірма з тихим, спокійним голосом, проте її слова викликали хвилюючий холод у моєму серці.

— Зрозуміло, я піду. Мені вже потрібно бути на своєму місці, — відповіла я, стискаючи міцно кулаки.

Тепер стало зрозуміло, якій із двох дружин Максима повірив лікар. А другою, без сумніву, була його подруга. Треба буде якось поговорити з цією Ксенією — може, вона мені розповість, щось нове або, навпаки, спробує збрехати.

Як тільки я сіла за свій робочий стіл, мене негайно викликав до себе виконуючий обов’язки директора. Від відчуття неспокою я затримала дихання в грудях. Зайшовши до кабінету я побачила на кріслі Назара. Він повернувся до мене, і його вигляд був зовсім іншим, не таким, яким я пам’ятала з нашої останньої зустрічі. На його обличчі читалося змученість та тривога, а в очах – щось невловиме, що змушувало моє серце прискорено битися.

— Мирославо Сергіївно! Ви мали повернутися в офіс ще два дні тому! — гримнув Назар, його погляд буквально спопеляв мене.

— Вибачте, в мене були сімейні проблеми. Чоловік у лікарні, — виправдовуюся я, хоча Назар і так все знає.

— Чоловік! — його голос став грубим, і він різко підводиться з місця.

В цей момент я відчула, як моє коліно починає тремтіти.

— Я завжди думав, що тобі байдуже до Макса, — суворо промовив він.

— Чому ти так вважаєш? — стурбовано запитала я.

— Бо ти меркантильна стерва, яка нещадно вкрала серце Макса, — з серйозною інтонацією в голосі говорить Назар.

— З чого такі висновки? Я кохаю Макса! — досить впевнено лунає мій голос по всьому кабінеті.

Атмосфера в приміщенні ставала все більш гнітючою, і я відчувала, як напруга наростає. Назар, мабуть, помітив моє хвилювання і підійшов ближче з усмішкою на обличчі.

— Та заспокойся! Це розіграш! — вигукнув він, обіймаючи мене за плече.

— Ти всіх так розігруєш? У мене ледь інфаркт не стався! — обурено вигукнула я, відступаючи вбік.

— Ти б тільки бачила свою реакцію, я ледь стримувався від сміху, — відповів Назар з посмішкою.

— По-твоєму це смішно? У кожному жарті завжди є частка правди. І я б хотіла знати свою? — насупивши брови голосно запитала я.

—  Вибач, якщо тебе це зачепило, — весело сказав він, розгулюючи по кабінету.

— Ти не відповів на моє запитання! — наголосила я, підвищуючи голос.

— Спочатку я саме такою тебе і вважав, але зараз змінив свою думку, хоча не повністю. Тому не втрачай часу, Мирославо, і підготуй мені документи на розгляд. Після чого можеш бути вільна. Заодно сходиш до свого коханого в лікарню, — від його усмішки в мене по шкірі пробігли сироти, настільки вона була неприємна.

— Тоді до чого був цей розіграш? Що ти ним хотів побачити? — запитала стурбовано я, глянувши розгнівано на Назара.

— Думав, може, в напруженій обстановці ти скажеш те, чого не знає Максим.

— Я, мабуть, піду, Назар... — вимовила я, не бачивши сенсу говорити більше з цією людиною.

— Просто Назар, — впевнено вимовив він, і знову сів на робоче крісло.

Я вийшла з кабінету, відчуваючи суміш обурення і полегшення. Назарові жарти і його неприємна усмішка не виходили в мене з голови, але я знала, що потрібно зосередитися на роботі. Мені не подобався цей Назар. Від нього можна очікувати будь-якого підступу. А що як він підставить Максима? Цікаво, скільки років вони товаришують? Відчуваю, що наші стосунки з Назаром будуть напруженими і неприємними, принаймні для мене.