Вільям Шекспір - Збірка творів

простіть, мій Граціано,

Бо той хлопчак паскудний, писарчук,

Лежав за перстень цей тієї ночі

В моєму ліжку.

ГРАЦІАНО

Як? Хіба ж то влітку

Дороги лагодити є потреба,

Коли й без того ними можна їздить?

Невже у нас обох на голові

Повиростали роги, хоч іще

Ми їх не заслужили?

ПОРЦІЯ

Я прошу,

Не говоріть так грубо. Ви усі

Здивовані? Ось маєте листа.

Його ви прочитайте на дозвіллі,

Він з Падуї, від доктора Белларйо.

Він скаже вам, що Порція була

Тим доктором; писарчуком — Нерісса.

Лоренцо вам посвідчить, що і я

Поїхала відразу після вас

Із дому, а допіру повернулась

І ще не входила в будинок. Вас

Вітаю я, Антоніо! Я маю

Для вас такі звістки, що ви на них

Не сподіваєтеся зовсім. Прошу.

Ось розпечатайте цього листа:

У ньому сповіщають вам, що три

Найкращі ваші кораблі неждано

Із вантажем багатим прибули

До гавані. А як цей лист мені

До рук потрапив, я того, синьйоре,

Не можу пояснить.

АНТОНІО

Я онімів.

БАССАНІО

Ви доктором були, і я не зміг

Впізнати вас?

ГРАЦІАНО

А ти — писарчуком,

Що хтів мені наставить роги?

НЕРІССА

Так.

Але писарчуку зробить того

Не пощастить: адже ніколи він

Не перетвориться на чоловіка!

БАССАНІО

Мій докторе чарівний, ви зі мною

Віднині поділятимете ложе,

Якщо я виїду, ту нічку спати

Ви будете з дружиною моєю.

АНТОНІО

Синьйоро мила, ви мені дали

Життя і засоби до нього; я

З листа довідався, що увійшли

І справді кораблі мої у гавань.

ПОРЦІЯ

(до Лоренцо)

Як поживаєте? Мій писарчук

Привіз і вам щасливу звістку.

НЕРІССА

Так,

І я віддам її вам безкоштовно.

Я вам і Джессіці передаю

Цей дарчий лист, що ним єврей багатий

Вам заповів усе своє майно

По смерті.

ЛОРЕНЦО

О синьйори чарівні!

Посипали ви манною із неба

На шлях голодним людям.

ПОРЦІЯ

Вже світає.

Ручуся я, проте, що до кінця

Ви не збагнули ще того, що сталось.

Зайдімо ж до господи; там, прошу,

Ви запитаннями навперебій

Нас зможете закидати, а ми

На все як слід відповісти вам раді.

ГРАЦІАНО

Гаразд! Хай так! Ось перше запитання:

Нехай Нерісса висловить бажання,

Хоч ніч скінчилася і вже світає,

Чи зараз спать лягти вона бажає,

Чи ждатиме до завтрашньої ночі?

А щодо мене — більш за все я хочу,

Щоб цей щасливий день, як ніч, був темний

Й лежав зі мною писарчук приємний!

Я ж все життя, оскільки стане сили,

Цей перстень берегтиму до могили!

Виходять.

Комедія помилок

Дійові особи

Солін, князь Ефеський

Егеон, купець із Сіракуз

Антіфол Ефеський, Антіфол Сіракузький, брати-близнята, сини Егеона та Емілії, але незнайомі один з одним

Дроміо Ефеський, Дроміо Сіракузький брати-близнята, слуги обох Антіфолів

Балтазар, купець

Анджело, золотар

Перший купець, друг Антіфола Сіракузького

Другий купець, кредитор Анджело

Пінч, шкільний вчитель

Адріана, дружина Антіфола Ефеського

Люціана, її сестра

Емілія, дружина Егеона, абатиса монастиря в Ефесі

Люція, cлужниця Адріани

Куртизанка

Тюремник, стражники, почет і слуги

Місце дії — Ефес.

Дія перша

Сцена 1

Зала в палаці князя.

Входять князь, Егеон, тюремник, стражники та почет.

ЕГЕОН

Не зволікай. Суди мене, Соліне,

І вироком скінчи мої боління.

КНЯЗЬ

Не захищайся, купче сіракузький.

Чиню я безсторонньо і нізащо

Законів не порушу. З ворожнечі

І розбрату постала та образа,

Якої нам завдав ваш лютий князь,

Повівшись круто з нашими купцями,

Людьми статечними. Сердегам злота

Забракло викупить своє життя.

Тоді його указ жорстокий був

Їх кров’ю скріплений. Із дня того

Ми співчуття утратили й до вас.

Коли смертельні почалися чвари,

Ми ухвалили на старійшин раді

Порвати всі стосунки торговельні

Між нашими ворожими містами.

Ще більш: коли уродженець Ефеса

У Сіракузах з’явиться на ринку,

І, навпаки, як сіракузець раптом

До гавані Ефеської причалить, —

То вмерти мусить, а його добро

У князя власність зразу переходить.

Якщо він тисячі не сплатить марок

І голови не викупить своєї.

Твоє ж майно, хоч як його цінуй,

Не варте й сотні марок; через те —

Закон засуджує тебе до страти.

ЕГЕОН

Я втішений. Як зайде сонце ясне,

Від присуду моє страждання згасне.

КНЯЗЬ

Скажи нам, сіракузцю, коротенько,

Чому покинув ти свій рідний край;

Навіщо ти приїхав до Ефеса?

ЕГЕОН

Ти зажадав найтяжчого від мене:

Щоб мовив я про муки невимовні.

Але, щоб знав весь світ, що я вмираю

Не за ганебний злочин, а за те,

Що підкоривсь природі, — я скажу

Все, що мій сум сказать мені дозволить.

Я родом з Сіракуз; там одружився;

І ми з дружиною були б щасливі,

Коли б не наша злоповісна доля.

Жили ми в радощах; достатки наші

Зростали все через численні й вдалі

Мої поїздки в Епідамн, аж доки

Мій фактор не помер; турбота ревна

Про все моє добро, що там зосталось,

Зненацька вирвала мене з обіймів

Дружини вірної. Спливло півроку,

Коли вона (знесилившися майже

Під карою солодкою, що всі

Несуть жінки) зібралася в дорогу,

І скоро теж до мене прибула.

Щасливою вона невдовзі стала

Синів двох матір’ю, таких подібних,

Що їх ніхто не зміг би розрізнити.

У тім же домі в ту ж таки годину

Іще одна страшенно бідна жінка

Так само народила двох близнят,

Також напрочуд, надзвичайно схожих.

Я їх купив у тих батьків убогих,

Щоб слуг із них моїм синам зробити.

Жона моя, пишаючись дітьми,

Все домагалась день при дні, щоб ми

Мерщій верталися додому; леле!

На жаль, я згоду дав занадто швидко.

І посідали ми на корабель.

Не встигли ще ми відпливти й на милю,

Як враз побачили в морській безодні,

Усім вітрам покірній, знак лихий,

Який нам віщував трагічну гибель.

Що далі, то все менше залишалось

Надії нам: з похмурого-бо неба

Лилося тьмяне світло і вливало

Нам в душі злякані жахливу певність,

Що нас чекае неминуча смерть.

Я сам охоче б кинувсь їй в обійми,

Але жони моєї голосіння,

Яка оплакувала наперед

Те, що здавалося їй неминучим,

Й квиління жалібне моїх дітей,

Хоч ті й не розуміли небезпеки, —

Примусили шукати зволікання

Для мене і для них; лиш зволікання.

Бо не було ніякого рятунку!

Матроси в човен кинулись одразу.

Й лишились ми самі на кораблі,

Що заринав поволі в люті хвилі.

Жона моя, турбуючись найбільше

Про меншого з близняток, прив’язала

Його з одним