Вільям Шекспір - Збірка творів

class="p">ПОРЦІЯ

Синьйоре, ми

Від серця щирого вам раді. Отже,

Ми й довести це мусимо на ділі,

А через те я припиняю зливу

Словесних привітань.

Граціано й Нерісса розмовляли досі осторонь.

ГРАЦІАНО

(до Нерісси)

Я присягаюсь

Цим місяцем, ти сердишся даремно!

Писарчукові персня я віддав,

А ти розгнівалася так, голубко,

Що, слово честі, я йому бажав би

Зробитись євнухом.

ПОРЦІЯ

Як? Сварка? Вже?

Яка ж тому причина?

ГРАЦІАНО

Та дрібничка!

Обручка золота, яку мені

Вона подарувала, і на ній

Ще й напис заяложений, як вірші,

Що ковалі різьблять їх на ножах:

«Люби мене й не покидай ніколи».

НЕРІССА

Що ви говорите про напис той

І вартість? Як? Не присягались ви,

Коли дала я персня, що його

Ви будете носити все життя,

Що навіть візьмете його в могилу?

Як не для мене, то хоча б з поваги

До тої клятви, що її дали,

Ви мусили б поберегти той перстень.

«Писарчуку віддав!» Я знаю добре:

Той писарчук не має бороди

Й не матиме довіку.

ГРАЦІАНО

Борода

Його окрасить лиш тоді, як він

Дорослим чоловіком стане.

НЕРІССА

Так,

Якщо можливо, щоб на чоловіка

Перетворилась жінка.

ГРАЦІАНО

Ні, клянусь

Рукою, — юнаку його віддав я,

Малому, незначному хлопчакові,

Не вищому від тебе, — писарчук він.

І так благав, щоб за його ретельність

Йому віддав я персня в нагороду,

Що я йому відмовити не міг.

ПОРЦІЯ

Я вам скажу відверто, друже мій,

Повинні ви підпасти під догану,

Що легко так відразу віддали

Дарунок перший вашої дружини!

Адже присягою з’єднали ви

Навіки ту обручку з вашим тілом.

Дала і я коханому обручку,

Присягою зв’язавши і його,

Що він її повік не скине з пальця.

Ось він стоїть; я ладна присягнути,

Що ні за які скарби в цілім світі

Не скине він її і не віддасть!

Ох, Граціано, як вразили прикро

Дружину ви. Якби й мені мій друг

Таке зробив, дійшла б, напевно, я

До божевілля.

БАССАНІО

(вбік)

Дав би я собі

Відтяти ліву руку й присягнув би,

Що з нею втратив персня, залишивши

В бою дарунок той.

ГРАЦІАНО

Але ж Бассаньйо

Віддав судді свойого персня теж:

Суддя просив його, та й заслужив

Він нагороди, справді! Тут іще

До мене писарчук той причепився,

Щоб я йому віддав свого. Обидва

Нічого, крім цих перснів, не схотіли.

ПОРЦІЯ

Якого ж персня віддали ви, друже?

Я сподіваюсь, не того, що вам

Подарувала я?

БАССАНІО

Коли б я міг

Брехню додати до провини, то

Відмовився б од всього; та дивіться —

Немає персня на моєму пальці.

Його віддав я.

ПОРЦІЯ

О, виходить, справді

Невірне ваше серце і фальшиве!

Клянуся небом, що на ваше ложе

Аж доти не зійду нізащо, доки

Я не побачу персня.

НЕРІССА

(до Граціано)

Не зійду

І я на ваше, доки не побачу

Свойого персня.

БАССАНІО

Порціє кохана,

Ох, знали б ви, кому віддав я персня,

І знали б ви, за кого дав я персня,

І зрозуміли б, за що дав я персня,

Як неохоче віддавав я персня,

Бо не хотіли іншого, крім персня,

То ви б обурення своє зм’якшили.

ПОРЦІЯ

Ох, знали б ви достойність того персня

Чи ціну тій, яка дала вам персня,

Чи честь, що не веліла збутись персня,

То не змогли б ви і віддати персня!

Невже знайшовсь такий хтось нерозсудний,

Що вимагав уперто річ від вас,

Коли б він бачив добре, що її

Обороняли ви як найсвятіше?

Нерісса каже правду, і мене

Вона переконала: хай помру я,

Якщо не жінці віддали ви персня!

БАССАНІО

Клянуся честю вам, клянусь душею, —

Не жінці я віддав його, мій друже,

А доктору-судді; від грошей він

Відмовився, просив він тільки персня.

Спочатку я не згодився віддати,

І він пішов ображений, — пішов

Той чоловік, що друга врятував

Від смерті. Що я мав сказати, рідна?

Йому я мусив відіслати персня.

Звеліла чемність так, і щирий сором

В мені відразу спалахнув: невдячність

Лягла б інакше плямою на честь!

Простіть мені, мій друже дорогий!

Священними світилами нічними

Клянусь вам: якби ви були при цьому,

То, мабуть, і самі б мене просили,

Щоб доктору достойному віддав

Я перстень мій.

ПОРЦІЯ

Хай доктор цей не сміє

Переступать поріг мій. А як він

Здобув ту цінну річ, яку я так

Любила і яку ви присяглися

Ніколи не скидати, — хочу й я

Теж виявити щедрість, як і ви:

Нехай бере собі він все, що маю,

І тіло я своє віддам йому,

Та навіть і саме подружнє ложе, —

Віддам усе! О, я його впізнаю,

Я з ним зійдусь, я певна. Ви тепер

Спіть тільки дома кожну ніч; як Аргус,

Мене пильнуйте ви, бо лиш саму

Покинете — я присягаю честю,

Яка належить ще мені, клянусь,

Що доктора тоді я запрошу

Зі мною поділити ложе!

НЕРІССА

Я ж

До себе запрошу писарчука.

І щоб не жалкували, коли ви

Покинете мене під власний догляд.

ГРАЦІАНО

Гаразд, нехай! Та тільки щоб мені

Він не попався в руки, бо зламаю

Писарчукові я його перо!

АНТОНІО

На жаль, синьйори, — я причина прикра

Всіх ваших сварок.

ПОРЦІЯ

Ох, синьйоре милий,

Хай вас те не бентежить; вам ми раді.

БАССАНІО

Пробач мені цей вимушений гріх,

Моя голубко; хай слова мої

Всі наші друзі чують: я клянусь

Тобі твоїми ясними очима,

В яких виразно бачу я себе.

ПОРЦІЯ

Візьміть це до уваги! Він в обох

Моїх очах себе подвійно бачить:

У кожному по разу. Тож клянися

Дволикою істотою своєю:

Довіри варта клятва ця двоїста!

БАССАНІО

Ні, вислухай! Пробач мені провину,

Душею присягаюся тобі,

Що більш ніколи не зламаю клятви!

АНТОНІО

(до Порції)

Я раз за нього тілом поручився —

Й загинув би, коли б мене той доктор

Не визволив, якому чоловік ваш

Віддав ваш перстень. Я готовий вдруге

Душею поручитись за Бассаньйо,

Що чоловік ваш клятви вже ніколи

Свідомо не порушить.

ПОРЦІЯ

Отже, ви —

Порукою тепер за нього в мене.

Прошу вас, дайте перстень цей йому,

Але з умовою, щоб краще він

Його беріг, ніж перший.

АНТОНІО

Ось, мій друже,

Візьміть його і присягніть — повік

Цей перстень зберігати.

БАССАНІО

Як? Це ж той,

Що доктору я дав, — клянуся небом!

ПОРЦІЯ

А він мені віддав; простіть, Бассаньйо:

За перстень цей той доктор спав зі мною.

НЕРІССА

І ви мені