Наталія Володимирівна Сняданко - Комашина тарзанка

вона виносила сміття, ще не зовсім прокинувшись, у нічній сорочці з накинутим на плечі шаликом, а потім випадково почула уривок розмови двох сусідок на сходах про те, що «молодший, видать, теж скоро жениться буде». Роки користування спільним коридором навчили мене нічому не дивуватися, коли мова йде про родину Качок, але певне зацікавлення щодо того, як їм цього разу вдасться вирішити проблему взаєморозміщення, у мене виникло.

Якщо вірити звукам, що долинали із сусідньої квартири, ситуація розвивалася не так мирно і конструктивно, як під час одруження старшого сина. Того ж вечора звуки сімейної сварки між представниками найстаршого покоління були дуже голосними, хтось часто заходив і виходив із квартири, голосно гримаючи дверима, чувся собачий гавкіт, котячий вереск, жіночий плач, потім усе різко змовкло, а вранці скло у вхідних дверях до нашого коридору було в черговий раз вибито, його уламки змітала докупи наймолодша з невісток, а ввечері, зустрівшись біля під’їзду відразу з трьома представниками чоловічого складу сімейства Качок, я помітила, що кожного з них прикрашає великий синець під оком.

Але незважаючи на тілесні пошкодження, ситуацію, очевидно, вдалося вирішити, бо того ж вечора за стіною почали пересувати меблі. Цей процес тривав приблизно тиждень, а потім з квартири сусідів зникла цьоця Стефа. Хоча в її остаточне зникнення мені не вірилося, я просто не уявляла собі, що вона зможе покинути своїх домашніх і змусити виживати самостійно. А крім того, мені здавалося, що її голос і далі час від часу долинає з-за сусідських дверей і супроводжується гострішим, ніж звичайно, запахом смаженої на салі бульби. Так ніби до страви додавали ще цибулі. Після цього на балконі квартири Качок, як правило, з’являлася свіжовипрана білизна. Цьоця Стефа і раніше брала на себе всі господарські обов’язки, тому не було б нічого дивного, якби вона продовжувала опікуватися родиною і після свого зникнення. Сусіди подейкували, що цьоця Стефа пішла до коханця, але невідомо було, наскільки можна цьому вірити, бо плітки є плітки. А крім того, її зникнення «в нікуди» набагато краще вписувалося у красиву історію про таємницю нашого будинку, що виріс із озера і тепер зберігає якусь таємницю, що проявляється час від часу. Чому б і не такими ось загадковими зникненнями мешканців.

Ще за якийсь час «вступився геть» і сам пан Зеньо, щоправда, його друзі продовжували збиратися у нашому спільному коридорі, і часом мені здавалося, що його голос теж чути з коридору, хоча вночі більше ніхто вже не вибивав шиби і не юшив кров’ю по підлозі. Можливо, пан Зеньо став менше пити, можливо, переніс свій ритуал до якогось іншого місця, а може, голос у коридорі належав не йому. Подейкували, що пан Зеньо переселився до підвального приміщення під назвою «елєватор», де раніше зберігав свої інструменти. Але тоді він обов’язково переніс би туди і зустрічі з товариством шанувальників своїх талантів, а оскільки цього не трапилося, то відсутність пана Зеня видавалася мені не менш таємничою, ніж зникнення його дружини.

Таким чином густота заселеності сусідської квартири суттєво знизилася, і тепер площу ділили між собою лише дві сім’ї. Необхідні для цього конструкції меблів уже було створено раніше, тож особливих зусиль від молодят їхнє облаштування не вимагало.

У фінансовій ситуації родини теж нічого не змінилося, принаймні офіційно. Працевлаштованою з усіх завжди була тільки цьоця Стефа, всі решта переважно проводили час вдома перед телевізором, кілька разів на тиждень зникаючи з дому на ніч, щоб повернутися вранці з якимись мішками, клунками і торбами. Сусіди називали це «вони роблять бізнес», і, можливо, саме цей таємничий бізнес спонукав наступні зникнення.

Третім щез Лорд. Уже протягом кількох тижнів перед цим пес поводився дивно. Наприклад, замість того, щоб гризтися з котами, він почав уникати зустрічі з ними, а одного разу я навіть бачила, як він люто вчепився у горло іншому сусідському псові, захищаючи Амура. Переляканий пес втік, а розгублений кіт про всяк випадок зашипів на захисника. Тоді Лорд, підібгавши хвоста, ганебно зник у кущах. Кіт розгубився ще більше.

Крім того, Лорд припинив голосно гавкати щоранку під дверима, цюняти на сходовій клітці, лякати дітей, красти ковбасу із сусідських сумок і навіть вивазюкувати свою білу шерсть по калюжах, тож тепер можна було розгледіти її природній колір. Він міг цілими днями непорушно пролежати на килимку у нашому спільному коридорі, апатично споглядаючи всіх, хто проходив повз. Траплялися дні, коли Лорд відмовлявся від їжі і не рухався зі свого килимка, навіть коли йому пропонували найбільші кістки або і шматки м’яса. У ці дні поруч із ним можна було часто знайти невеличку купку лайна, за яку пса спочатку карали, але зауваживши повну відсутність реакції на покарання, почали мовчки прибирати.

Лорд ставав трохи схожим на себе колишнього тільки в ті дні, коли мені здавалося, що з-за сусідських дверей долинає голос цьоці Стефи. Він голосно гавкав, майже як колись, і радісно метушився у спільному коридорі. Так само реагував він і на нічим не підтверджену тимчасову присутність у сусідській квартирі вуйка Зеня. Часом Лорд обнюхував сходи до підвалу, а одного разу я навіть застала його за тим, що пес переносив кісточки від свого сніданку до «елєватора» і складав під замкненими дверима. Але подібні пожвавлення траплялися дедалі рідше, пес схуд і обліз, а одного дня кудись зник. Відтоді під сусідськими дверима щоранку з’являлася невеличка купка сухого собачого лайна. Невідомо, яким чином вона потрапляла до нашого спільного коридору крізь зачинені двері.

Після зникнення пса Лесик і Пилипко почали частіше вирушати на загадкові нічні екскурсії. Часом поверталися ще тієї ж ночі і до ранку тягали через коридор важкі мішки та ящики. А часом їх могло не бути протягом кількох днів. І тоді мішків та ящиків було ще більше.

Одного разу з такої мандрівки повернувся лише Пилипко. Того вечора нічого не заносили і не виносили з квартири, натомість до самого ранку чувся голосний плач Лесикової дитини.

– Поїхав до Польщі на заробітки, – лаконічно відповідала на запитання сусідів дружина Лесика, чомусь відводячи убік очі. На питання, коли він збирається повернутися, відповідала невизначено:

– Там видно буде.

Але потім зникла і Лесикова дружина разом із дитиною.

– Поїхала в гості до мами, – не менш лаконічно відповідала на запитання дружина Пилипка.

Минув рік, але ні сам Лесик, ні його дружина так і не надумали повертатися. Тільки інколи вечорами з-за стіни, як колись, чути було приглушений дитячий плач, а під сусідськими дверима з’являлася купка собачого лайна.