Галина Василівна Москалець - Діти

— Серджусь! — відповідав Лялечка.

— І як я не додивилась, що в нього ноги брудні! — забідкалась лисичка.

Лялечка розплющив очі. Над ним стояла бабця.

— Спи, спи. Ще рано, — пробурчала вона.

— Бабо, — підхопився Лялечка. — А правда, що я був у лісі?

— Ні, — відказала вона. — Тобі все приснилось.

— Був, був! — образився Лялечка. — Лисичка ще казала, що в мене ноги брудні…

— То я казала.

— Все одно був! І на лиса я вже не гніваюсь. Я його люблю! Тільки ти мене в ліс пусти. Я ще картини лисової не бачив.

— Аякже! Сьогодні неділя. Після обіду ти поспиш трохи і підемо в ліс.

— Правда?

— Якщо будеш чемний, — подумавши, відповіла бабця і вийшла з кімнати.

— А мене ти любиш? — спитало кошеня, котре не встигло вискочити слідом за бабою.

— Люблю! — запевнив його Лялечка, а що він не виспався цієї ночі, то зручніше вмостився у ліжку і знову заснув.

У вікно стрибнув сонячний зайчик і сів йому на щоку, але хлопчик не прокинувся, тільки на губах у нього затремтіла легка, ледь помітна усмішка.

З липня — 20 вересня 1980 року

Філософський камінь
Роман

Частина перша
Історія одруження

Начальнику відділення МВС майору міліції Іванишину Л. М.

молодшого сержанта Гнатюка Володимира Сергійовича

Рапорт.

Доводжу до вашого відома, що мною 23.X на вулиці Міцкевича коло будинку № 16 о 23.20 був затриманий громадянин Процик Данило Михайлович, який в нетверезому стані розбив вітрове скло приватної автомашини № (нерозбірливо), що належить громадянину Бецу Григорію Івановичу. При затриманні виявив фізичний опір.

Молодший сержант міліції Гнатюк В. С.

Директорові ремонтного заводу тов. Степняку К. М.

слюсаря Процика Д. М.

Пояснювальна записка.

Я, Данило Михайлович Процик, не був на роботі через те, що мене посадили на 15 діб, а до того тримали у витверезнику. Нічого не пам’ятаю, бо був п’яний і дурний. Я той камінь знайшов на асфальті. Тільки пам’ятаю, що був у ресторані, обмивав свою получку. Так з кожним буває. Я на роботі не п’ю, можете спитати всіх слюсарів. Обіцяю, що буду поводитися морально. А тому Бецу заплачу за скло, най не переживає.

Процик.
Розповідь Данилкового приятеля

Ну й Даник! Влип! Я щойно в двір заскочив по нужді, коли чую гвалт. Репетує Даник: «То, як на мене, його в тюрму треба садити!» Ну, думаю, шкура, друга свого продає. А то він на Беца каже; «Мало він накрав! «Волгу» має, гадаєте, на зарплату купив? Подивіться, яку морду наїв!» Еге, думаю, влип мій Даник! Не сподівався, що він такий слабак. Скільки п’ю з ним, а таке перший раз чую… Стою, трясуся: зараз ще про мене скаже! Тільки так потягнуть. Та ні, Даник ніби не такий. Даник за компанію повіситься. І