Володимир Броніславович Бєлінський - Країна Моксель, або Московія. Книга 1

в тісноті давили один одного, прагнучи в місто, у Китай, але, звідусюди гнані полум'ям, кидалися в ріку й тонули… Хан, заскочений цим пеклом, відійшов до села Коломенського. О третій годині не стало Москви; ні посадів, ні Китай-города; вцілів лише Кремль, де в церкві Успіння Богородиці сидів Митрополит Кирило зі святинею і з казною (!!! — В. Б.); Арбатський улюблений палац Іоаннів був зруйнований. Загинуло безліч людей. Більше ста двадцяти тисяч воїнів і громадян, крім жінок, дітей і жителів сільських, які тікали в Москву від ворога; а всіх близько восьмисот тисяч. ГЬловний Воєвода, Князь Бельський, задихнувся в льоху на своєму дворі… Давлет-Гірей… привів у Тавриду понад сто тисяч бранців… (Тільки. — В. Б.) 15 червня він (Іван IV. — В. Б.) наблизився до Москви і зупинився в Братовщині, де представили йому двох гінців від Давлет-Гірея, який, виходячи з Росії (Московії. — В. Б.) як величний переможець, бажав із ним (Іваном IV. — В. Б.) щиро порозумітися… На питання Іоаннове про здоров'я брата його, Давлет-Гірея, чиновник Ханський відповів: «Так мовить тобі Цар наш:… Я скрізь шукав тебе, в Серпухові і в самій Москві; хотів вінця з голови твоєї: але ти втік із Серпухова, втік із Москви — і смієш нахвалятися своєю Царською величчю, не маючи ні мужності, ні сорому!.. знову прийду до тебе… якщо не вчиниш того, чого вимагаю, і не даси мені клятвеної грамоти за себе, за дітей і онуків своїх». Як же вчинив Іоанн?.. Бив чолом Ханові» [1, том IX, с. 97–99].

Як би не намагався М. М. Карамзін у надмірній багатослівності втопити суть подій, факт залишається фактом: Іван Грозний все-таки бив чолом ханові Давлет Гірею; як видно, дав так звану «клятвену грамоту за себе, за дітей і за онуків своїх», як давали подібні клятви всі його предки. Хоча «тлумач істсорії» це й замовчує. Так рід московських Рюриковичів до останнього свого коліна залишався васалом у ханів Орди.

Як завжди, звертає на себе увагу боягузтво московських князів, які втікають у лісові нетрі від ханів Орди. Погляньте, яку видатну когорту московських князів-боягузів дав рід Рюриковичів Московії: тут і сини Олександра Невського, і Димитрій Донський, і Іван III, і Іван Грозний, і всі інші, котрих згадувати не хочеться. Однак необхідно повернутися до часів правління Івана IV.

Усі російські історики або скоромовкою, або з гумором оповідають про складання Іваном IV 1574 року титулу царя.

Великороси-державники поблажливо доводять нам, що трапився чи то жарт, чи звичайне непорозуміння, і на цьому твердженні закінчують серйозний аналіз неординарної події. Лишень дивуєшся, читаючи безліч сторінок, які оспівують «сходження» Івана IV в 17-літньому віці на «царський престол», і побачивши відтак цілковите забуття його зречення від «царського звання» у зрілому віці — в 44 роки.

Читачі в жодного російського історика не знайдуть аналізу взаємозалежності цього вчинку Івана Грозного з ходом історичних подій тих часів. Начебто зречення від царського титулу відбулося без будь-яких причин. Але сталося те, що й мусило статися: самозванцеві закономірно повеліли зняти не належну йому «шапку Мономаха».

Події сімдесятих років XVI століття складалися для Московії і її князів дуже непросто. Довідавшись про бажання Івана IV вийти з підданства Кримського ханства, Гіреї завдали Московії 1571 року потужного удару з півдня. В результаті кримського удару Московія втратила близько мільйона людей убитими й полоненими.

Не забуваймо: і сам Іван Грозний на той час власним розбоєм і вакханалією погубив не менше мільйона людських життів. Страшне спустошення на Московську та Новгородську землі принесла 1566 року чума, або, як її називали в ті часи, — виразка.

На півночі Московія надовго загрузла в так званій Лівонській війні. Війна пожирала все нові й нові, і без того убогі, матеріальні й людські ресурси.

Утрати Московії за час правління Івана IV, до середини сімдесятих років XVI століття, становили майже половину населення. Ресурсів для ведення загарбницьких воєн ставало дедалі менше й менше. Іван Грозний все-таки знайшов вихід, як поповнити власну скарбницю матеріальними ресурсами, грішми та «гарматним м'ясом». 1580 року він примусив російську церкву прийняти грамоту про вилучення з її володінь частини земель, майна, сіл і приписаних до них селян-рабів та передачі їх під владу «московського государя».

Церковні владики поставилися з розумінням до бандитської нужди московського князя. Однак навіть у такій ситуації Московія не могла дозволити собі вести війну на півдні й на півночі. Перед нею, після навали на Москву кримського хана, постало стратегічне питання: де продовжувати війну — на півночі чи на півдні? З ким об'єднатися: чи, як діди й прадіди, об'єднатися з ханською Ордою, чи з європейськими країнами проти Орди?

Кревне трьохсотп'ятдесятилітнє «родичання» з Ордою, московський ординський інстинкт повеліли схилити шию перед спадкоємцями роду Чингісидів. Тобто було ухвалене рішення й далі родичатися з Кримським ханством.

Слід пам'ятати: Кримське ханство могло підтримати Московію в Лівонській війні та убезпечити її південні й південно-західні кордони лише за однієї умови: Москва і її князь повинні були залишитися васально залежними, отже, підданими роду кримських Гіреїв. Цю умову васальної залежності було прийнято.

Не слід забувати, що хан Давлет-Гірей пообіцяв, у разі відмови Івана IV прийняти його умови, знову з'явитися з військами в Московію. Другого такого удару Московія просто не витримала б. Татари могли спустошити її аж до Новгорода.

Ось цей зв'язок подій російські «оповідачі історії» не просто свідомо упустили при викладі, вони ці події спотворили й заплутали до невпізнанності. І публічну відмову 1574 року Івана Грозного від титулу царя подали читачеві за оригінальний жарт.

Отже, в 1574 році, через три роки після походу хана Давлет-Гірея на Москву, саме того року, коли можна було очікувати повторного удару, Іван IV привселюдно склав із себе титул царя-спадкоємця візантійського. Касимовський хан, татарин Саїн-Булат, або в хрещенні — Семен Бекбулатович, був посаджений на московський царський престол. Саїн-Булат прийняв царський титул за всіма належними канонами: у церкві, в присутності церковних владик, після складання титулу царя з Івана IV.

Ця подія була не жартом, не дурнуватою примхою Івана Грозного і церковних владик Московії. Цей вчинок московської влади був вимушеній і цілком усвідомлений. Відтоді Іван Грозний позбувся свого фальшивого титулу та іменувався, як і його предки, московським князем. Актом зречення Іван Грозний і московські ієрархи продемонстрували кримським Гіреям і Оттоманській Порті, що Іван IV не претендує на першість в роду Чингісидів, адже і Саїн-Булат походить із царського роду; що це титул виключно внутрішній, бо Саїн-Булат і раніше іменувався