Крістіні Нестлінгер - Маргаритко, моя квітко

довелося повчитись у якомусь класі двічі. «Я все одно до пуття не знаю, що робити з тим дурним атестатом, – говорив він. – Можливо, якщо побуду в школі на рік довше, мені щось і спаде на гадку!»

Хоча дівчина і сумнівалася, що Флоріанд справді так думає, та вона в таких випадках завжди кивала. Маргариту, яка мала відмінні й подекуди не зовсім чесно заслужені оцінки, трохи мучили докори сумління, коли йшлося про чиюсь «погану успішність».

Перед «ексклюзивним» магазином одягу для поважних пань Маргарита і Флоріан дістали напад сміху. Вони схлипували та кувікали аж до кольок у животі, тримаючись за боки.

Крізь велику шибу вони побачили неймовірно грубезну даму, котра приміряла білу шовкову сукеночку з велетенськими рожевими горошинами і задоволено оглядала себе в дзеркалі. Поряд стояла худа, як тріска, тітонька-продавець і вдавала страшенний захват від цієї огрядної кульки в горошки.

« Кулька в горошки» і «тріска» помітили веселунів за шибою. Продавщиця розлючено витріщилася на Маргариту і Флоріана. Мабуть, вона вирішила, що їхні веселощі заважають бізнесу. «Кулька в горошки» погрозливо піднесла кулака. Флоріан і Маргарита розреготалися ще дужче.

– Обережно! – проіржав Флоріан. – Зараз вона вийде і нокаутує нас!

Раптом Маргарита перестала сміятися. Вона схопила Флоріана за руку і потягла його далі. Флоріан опирався:

– Але ж, Маргарито! – вигукнув він. – Та стара розвалюха нам нічого не зробить! Ти що, злякалася?

– Не тому, – Маргарита взяла Флоріана під руку і прихилила голову до його плеча.

– Я просто уявила собі, що в такій-от крамниці стоїть наш Гансик, а перед вітриною якісь типи іржуть, як гієни!

– Ващ Гансик не приміряв би сукеночки в горошок! -Флоріан знову засміявся. Він, певно, уявив собі закмаєрівського нащадка у білих воланах із рожевими горошками.

– Але ж ми сміялися не з сукенки, а з тітки, – сказала Маргарита. – А це підло. Ти навіть не уявляєш собі, як це підло. Я ще добре пам'ятаю, як страждала, коли хтось глузував із мене. А тепер сміюся сама!

Флоріан не став коментувати Маргаритину самокритику.

– До речі, про Гансика, – згадав він, – Він вже сказав удома, що Берті його вигнав?

Студент-математик Берті був репетитором Кальба та Гансика.

– Берті сказав, що Гансик зовсім безнадійний. Такого дурня, як він, ще світ не бачив. Його мозок міцно стулений, як черепашка здорового молюска!

Маргарита потерлася щокою до Флоріанового плеча.

– Прошу тебе, облиш цю тему, – сказала вона. – Дай мені провести безтурботну годинку. Якщо я почну думати про мого брата, відпочинку кінець!

Флоріан облишив цю тему й цілеспрямовано покрокував до міського парку. Вони знайшли лавочку між трояндових клумб і просиділи на ній безтурботну годинку, наставивши обличчя сонцю і заплющивши очі. Час від часу Маргарита мружилась і задоволено констатувала, що анінайменша хмаринка не наближається до сонця. Часом Флоріан ніжно цілував Маргариту у вухо. Або в шию. І тоді дівчина задоволено зітхала. Маргарита була би не від того, щоби провести ще одну таку саму годинку. Однак Флоріанові ніколи не вистачало терпцю спокійного всидіти на місці. А крім того, він боявся, що згорить його симпатичний носик.

– Шкіра вже напнулася, – поскаржився він. Маргарита, примружившись, поглянула на Флоріанів ніс.

– Він ще навіть не почервонів, – заспокоїла вона хлопця.

– За годину мій шнобель буде, як стоп-сигнал! Я ж знаю свій ніс! – сказав Флоріан. Він дуже пильнував свою красу.

– Зірви листок і накрий ним ніс, – запропонувала вона, вказавши на клени, що росли неподалік від їхньої лавки.

Флоріан обурено відмовився.

– Маєш розум?! – вигукнув він. – Щоби я сидів з листком на носі!

– А що тут такого? – здивувалася Маргарита.

– Це ж виглядає так по-дурному, – сказав Флоріан.

– Боже, Флоріане! І чого ти такий марнославний? – спитала Маргарита.

– Я зовсім не марнославний, – сказав Флоріан.

– Ще й який! Такий самий, як Уші-2! – Маргарита захихотіла. У класі Уші-2 вважалася королевою марнославства.

Флоріана так обурив цей докір, що він аж укусив Маргариту за плече. Маргарита заверещала і хотіла дати хлопцеві ляпас, але той блискавично схопив її за руки. А в нього було набагато більше сили, ніж у неї! Маргарита спробувала звільнитися, та це їй не вдалося.

~ Забери свої слова назад! – зажадав Флоріан.

Маргарита засміялась.

– І не подумаю, – прохихотіла вона. – Людина, котра понад усе боїться, що в неї почервоніє ніс, марнославна!

Не відпускаючи Маргаритиних рук, Флоріан притиснув її до лавки.

– Ти негайно забереш свої слова назад, – прошипів він. Маргарита не второпала, чи він усе ще жартує, чи вже по-справжньому ображений. Вона засмикала ногами і закричала:

– А коли в тебе на бороді вискакує прищик, ти береш лікарняний, щоби тебе ніхто не побачив з цим потворством!

– То був не прищ, то був абсцес, ти, дурна корово, ти! – вигукнув Флоріан і притис Маргариту до лавки так сильно, що вона аж скрикнула від болю.

Старий пан із маленьким песиком на шнурку поспішив Маргариті на допомогу. Песик загавкав, старий закричав:

– Негайно відпустіть даму! Інакше я покличу поліцію! Геть спантеличений Флоріан відпустив Маргариту. Вона випросталась і потерла плечі.

– Що ви собі думаєте! Посеред білого дня! І вам не соромно? – вилаяв Флоріана старий, а потім вклонився Маргариті: -Ходімо зі мною, панночко, – сказав він. – Цей пан вас уже не скривдить. Я вам гарантую!

– Щиро дякую, – Маргарита вдячно посміхнулася. Вона встала, поправила футболку і сказала, звертаючись до літнього пана:

– Вже навіть у парку на лавочку не можна присісти. Відразу хтось підходить і чіпляється. Що за часи!

Флоріан із розкритим ротом сидів на лавці. Почуття гумору в нього було не надто розвинене.

Старий пан подивився на Флоріана з відразою. Було помітно, що йому дуже хотілося схопити хлопця за шкірку і потягти до найближчого відділку поліції. Однак він, мабуть, усвідомлював, що фізично на це не спроможеться.

– Ходімо, моя панночко, – сказав він до Маргарити. – Я вас виведу звідси! Він запропонував Маргариті руку. Дівчина взяла пана під лікоть.

– Там попереду, – старий вказав у напрямку дитячого майданчика, – ви будете в безпеці. Там багато матусь із діточками…

Маргарита неквапно попрямувала до дитячого майданчика попід ручку з літнім паном. Песик, помахуючи хвостиком, біг за ними. Не доходячи до майданчика, Маргарита зупинилася.

– Я краще піду додому, – сказала вона. – Після цього випадку в мене шок!

Старий пан поставився до цього з розумінням. На прощання він порадив Маргариті, щоби