Зенон Косидовський - Коли сонце було богом

попелу загнав атлетів з майданчика під колонний портик. Дах завалився, і багато юнаків загинуло. Жрець Ізіди, схопивши дві срібні ритуальні чаші, намагався втекти, але попав у басейн, вщерть заповнений попелом, і, незважаючи на страшні зусилля, не зміг вилізти. Там і знайшли його, скорченого в передсмертних муках.

Майже те саме сталося і в казармах гладіаторів. Бійці, які тут були, надто пізно помітили, що їхній будинок став швидше пасткою, аніж схованкою. Тільки тоді, коли приміщення заповнили випари сірки, а вихід завалила вулканічна маса, всі кинулися тікати, причому зовсім забули про двох товаришів, що за якусь провину сиділи в льоху, заковані в кайдани. Але тікати було вже пізно. У двох учбових залах, на стінах яких висіло гладіаторське спорядження, загинуло понад 50 гладіаторів і одна жінка з багатьма коштовними прикрасами.

Не менше страхіття діялось і в прекрасному палаці біля Дороги мертвих. Під колонним залом того палацу містилися просторі підвали, в яких було повно величезних амфор на вино. Господар дому заховався там разом з родиною і багатьма рабами. Жінка, прикрашена золотим намистом і коштовними браслетами, тримала на руках немовля, а збоку — старших сина й дочку. Слуги принесли в підвал хліб, фрукти та інші харчі, сумку із срібними грішми й велику торбу, в якій був срібний столовий сервіз.

Коли в палац почали проникати сірчані випари, нещасні люди силкувалися вибратись на свіже повітря, але виходи вже були зовсім засипані попелом та камінням. І всі вони — 34 чоловіки — навіки лишилися лежати між амфорами; смерть зрівняла і родину багача і рабів. Археологи могли відрізнити панів од слуг тільки по цінних оздобах. Разом з людьми загинула й коз_а з мідним дзвоником на шиї.

Такі сцени можна було б змальовувати без кінця краю. В домі Паквія Прокла весело бавилося семеро дітей. Їхні батьки в цей час були, напевне, у своїх крамничках та майстернях, десь далеко від дому. Коли почалося виверження вулкана, нещасні малюки злякано притулились одне до одного, чекаючи на порятунок. Але не діждалися: стеля під вагою попелу та каміння провалилась, і всі семеро загинули.

А який жах викликає сцена, відкрита 1787 року! В невеличкій кімнаті лежали розкидані, явно погризені кістки жінки. Спочатку вчені не могли пояснити, чому частини скелета валялися в різних місцях. А потім знайшли скелет собаки, й тоді зрозуміли, яка страшна трагедія там відбулася. Собака пережив у тюрмі свою господиню і, щоб не здохнути з голоду, їв її тіло.

Своєрідним символом Помпей став гіпсовий виливок собаки, що сидів на ланцюгу. Бідна тварина, забута серед загальної метушні в передпокої одного дому, борючись за життя, вибиралася на поверхню дедалі більшого шару попелу, аж поки вистачало на те ланцюга. А тоді пес упав навзнак і, витягнувши в передсмертних корчах лапи, здох.

У «Домі Фавна», тому самому, де ми з вами захоплювались мозаїчною картиною битви коло Ісса, під дахом портика знайдено гніздо і в ньому — скелет голубки, яка висиджує діток. В одному яйці був скелет пташеняти, якому не судилося вилупитись. Ця знахідка не так цінна для археології, як зворушлива, і саме з цього погляду її варто згадати: вона дає особливо наочне уявлення про дивну долю міста, серце якого завмерло зненацька, мов зупинений годинник.

У КОРОЛІВСТВІ ВЕЛИКОГО ЗМІЯ

ЯК КОРТЕС ЗАВОЮВАВ КРАЇНУ АЦТЕКІВ

Ернандо Кортес, син збіднілого іспанського дворянина з Естремадури[72], замолоду був гультяєм, яких мало. В компанії інших нероб він так допік доброчесним городянам своїми пиятиками, бешкетами та всякими витівками, що кінець кінцем мусив дати драла, рятуючись од міських охоронців порядку.

За тих часів молодий іспанський дворянин, що попав у неласку, мав великі можливості пуститися по білому світу шукати пригод. Це ж був 1504 рік; не минуло ще й дванадцяти літ після першої експедиції Колумба до Західної Індії. Про золоті скарби на Антільських островах ходили такі чутки, що від них могла запаморочитись голова не тільки у запального Кортеса, а навіть у найстарішого жителя Іберійського півострова[73].

Отож Кортес вирушив у морську подорож і висадився на острові Сан-Домінго[74] 1511 року він разом з Веласкесом вибрався завойовувати Кубу, причому уславився не тільки парубоцькими вигадками, але й жорстокістю до островитян-індіанців, які одчайдушно оборонялися від страхіття білої навали.

Підкоривши острів, Веласкес став на ньому губернатором, а Кортес дістав у власність чимало земель і золоті копальні. Незабаром він нажив ще й чималий маєток, «заплативши за нього, — як писав іспанський літописець XVI століття, — життям бог знає скількох індіанців».

Дуже можливо, що, оженившись, Кортес, як і багато інших колонізаторів, дожив би до кінця своїх днів, спокійно пожинаючи плоди праці рабів-індіанців, коли б острів не облетіла блискавкою звістка про нові відкриття.

1518 року Хуан де Гріхальва дослідив північний і західний береги Юкатану[75] Од місцевих індіанських племен він дізнався, що в глибині материка є могутня, густо населена і багата на золото країна ацтеків. Ця новина була для Кортеса, мов іскра для бочки з порохом.

Губернатор Веласкес надумав послати в ті місця військову експедицію, і Кортес усякими правдами й неправдами, пообіцявши взяти, на себе частину витрат, добився того, що став на чолі її.

На Кубі, в портовому містечку Сант-Яго новоспечений адмірал армади вже спорядив шість кораблів і найняв три сотні солдатів, коли Веласкес передумав і скасував призначення. Знаючи непокірливий і зухвалий характер Кортеса, губернатор сам сів на коня‘й помчав у порт, щоб особисто усунути його від керівництва.

Та тільки-но Веласкес під’їхав до порту, як Кортес поспішно підняв вітрила і, глузуючи над губернатором, вийшов у море.

Проте експедиція ще не була готова до подорожі: не вистачало кораблів, людей і насамперед харчів. Порвавши з представником влади, Кортес мусив вдатися до піратських методів, щоб здобути собі все необхідне.

У порту Масаса на Кубі він конфіскував усі, які тільки попали до рук, запаси продовольства, забравши його навіть з королівських фольварків. У Трінідаді захопив корабёль з вантажем, який щойно прибув з Іспанії. За ці витівки губернатор міста хотів арештувати Кортеса як звичайного грабіжника, але той спрямував на місто гармати й пригрозив, що не залишить там каменя на камені. Наляканий сановник, піймавши облизня, перестав сперечатися з небезпечним авантурником.

В іншому порту Куби — Сан-Антоніо — армада закінчила, нарешті, всі приготування і в лютому 1519 року вирушила у відкрите море, взявши курс на Юкатан. Тепер вона