Урсула К. Ле Гуїн - Сказання Земномор'я

намагалися все ж зв'язати його неприборкані магічні сили особливими закляттями, поки він сам не почне до когось прислухатися і чомусь вчитися. На це знадобилося чимало часу. Однак йому був вельми властивий дух суперництва, який і змусив його в підсумку прагнути до знань і набути всіх тих вмінь і навичок, якими він не володів — проте знання і досвід інших він наполегливо сприймав як якусь загрозу, як виклик, як щось таке, з чим йому обов'язково потрібно боротися до тих пір, поки він не зможе взяти верх. Там, на Рокові, таких хлопчиків багато. Я теж був таким. Але мені пощастило. Я свій головний урок засвоїв ще в ранній юності…

Отже, хлопчина цей все-таки навчився нарешті втихомирювати свій гнів і якось керувати своєю, повторюю, неабиякою могутністю. Він дійсно був на рідкість талановитий. Яке б магічне мистецтво він не вивчав, воно давалося йому легко, навіть занадто легко, так що він з презирством ставився до «таких нісенітниць», як створення ілюзій або заклинання вітрів; навіть до цілительства він не міг ставитися серйозно, тому що всіма цими мистецтвами він опанував за дві секунди, вони абсолютно його не лякали і не кидали йому виклику. Та він, власне, і не прагнув як слід опанувати ними: вони йому були нецікаві. Так що, коли Верховний Маг Неммерль назвав його Істинним ім'ям, він спрямував усі свої помисли на оволодіння великим і небезпечним мистецтвом Великих Заклять. І довгий час вивчав це мистецтво з Майстром Заклинань.

Він не прагнув покинути острів Рок, бо саме там накопичуються і зберігаються знання про всі магічні мистецтва і уміння. У нього навіть ніколи не виникало бажання подорожувати або знайомитися з іншими людьми. Не було у нього і бажання подивитися світ — він стверджував, що може весь цей світ запросто закликати до себе! І, по правді сказати, це дійсно було так. І це, можливо, одна з головних небезпек мистецтва Справжніх Заклять.

Тепер ось що ще: будь-якому заклинателю, як і будь-якому чарівникові взагалі, забороняється закликати чиюсь живу душу. Так, ми дійсно здатні це зробити. І нам дозволяється посилати до когось свій голос, свій образ або навіть власну душу, але живу людську душу ми до себе не закликаємо ніколи! Ні душу, ні саму цю людину у плоті. Ми можемо закликати тільки мертвих. Тільки тіні покійних з їх сутінкової країни. Тобі легко здогадатися, чому так має бути. Закликати до себе живу людину або його живу душу — значить, проявити свою повну владу над нею. Тоді як ніхто, яким би могутнім, мудрим і великим чарівником він не був, не має права панувати над душею іншої людини і використовувати її в своїх цілях.

Однак в тому хлопчині, у міру того як він дорослішав, все сильніше ставав дух суперництва. Цей дух взагалі дуже сильний на острові Рок: молодій людині завжди хочеться бути кращою за інших, завжди хочеться бути першою… І ось мистецтво перетворюється в змагання, в гру, а кінцевий результат пізнання стає лише засобом для досягнення власної мети, як би принижуючи саме мистецтво. На острові Рок в ті часи не було учня, більш обдарованого, ніж цей юнак, але тим не менше він завжди дуже важко переживав, якщо комусь вдавалося зробити щось краще за нього. І це ставало постійним джерелом його тривоги і роздратування.

Коли він закінчив Школу, то для нього не знайшлося місця серед Майстрів, оскільки новий Майстер Заклинатель до цього часу вже був обраний; це був сильний чарівник, ще досить молодий, в розквіті сил, і не схоже було, щоб він в найближчому майбутньому збирався йти у відставку або померти. Серед присутніх в Школі вчених і чарівників наш молодий чоловік займав досить почесне місце, але в знамениту Дев'ятку не ввійшов і, мабуть, вважав себе несправедливо обійденим. Можливо, до того ж, для нього було не дуже корисно постійно перебувати в товаристві чарівників, магів і їхніх учнів, бо кожен з них прагнув до влади і постійно збільшував свою могутність, бажаючи неодмінно бути найсильнішим. Загалом, так чи інакше, а з роками він все більше віддалявся від них, не спілкуючись при цьому і зі звичайними людьми, і майже постійно жив, займаючись якимись своїми дослідженнями, в Одинокій Вежі, що стояла далеко від Великого Дому; він мало кого брав в учні і в товаристві здебільшого мовчав. Правда, Майстер Заклинатель все ж посилав до нього особливо обдарованих юнаків, але багато учнів Школи взагалі нічого або майже нічого про нього не знали. І ось постійне усамітнення призвело до того, що він почав практикуватися в деяких магічних мистецтвах, якими взагалі займатися не варто було б, бо це майже завжди призводить до сумних наслідків.

Будь-який справжній заклинатель в результаті звикає до того, що може наказувати духам і тіням з'являтися за першим його покликом і робити те, що він скаже. Можливо, і цей молодий чарівник став думати приблизно так само, а потім вирішив: а чому б мені не спробувати те ж саме з живими людьми? Навіщо мені дано таку могутність, якщо я не маю права нею скористатися? І він почав закликати до себе душі живих людей, і в першу чергу душі тих мешканців острова Рок, яких побоювався, вважаючи їх своїми суперниками і заздрячи їх силі. А закликавши їх душі, він забирав у них силу і привласнював її, а їх змушував мовчати. І після цього вони навіть сказати не могли, що ж з ними сталося і куди поділася їхня чарівна майстерність: вони цього не пам'ятали.

І одного разу він зумів закликати навіть душу свого власного вчителя, Майстра Заклинателя, заставши його зненацька.

Але Майстер Заклинатель все ж надав йому опір. Це був справжній поєдинок магів, і Майстрові Заклинателю довелося покликати на допомогу мене, і я, звичайно ж, прийшов йому на допомогу, і ми разом боролися з тим неймовірно могутнім виявом волі і духу, який загрожував нас просто знищити…

За вікнами згустилася нічна темрява. Світильник на столі моргнув і згас, і тепер обличчя Хока освітлювали лише червонуваті відблиски полум'я вогнища. І обличчя це зараз здалося Гифт зовсім іншим, ніж раніше: старішим, виснаженим, а риси його стали ще більш різкими; і на одній щоці вона розгледіла раптом жахливі шрами. У цю мить він був дивно схожий на яструба. Однак, дивлячись на нього і дивуючись, вона продовжувала сидіти мовчки і абсолютно нерухомо, як заворожена, і напружено слухала його розповідь.

— Такий