Маїра Цибуліна - Сестри назавжди, Маїра Цибуліна

- Чого я так думаю? Зовсім ні.

- Погано вийшло. Майже цілий тиждень я там сиділа. А ти й Руслана не побачила.

- Так жалко, - журячись.

- Ну, що зробиш, як захотів він додому, як вперся - і ти нічого йому не зробиш.

Заходить Марія.

- Ну, як вам!

- Як гарно! - каже Геня. - Якраз на тебе.

- Я думала, що шорти будуть замалими, а то якраз на мене. Наче шиті.

У кухні з'являється Володимир.

- Приїхала! - крикнув він, йдучи до буфету. - Чого там не лишилась?

- В мене ніби свій дім є, - відповідає йому Геня.

- Згадала нарешті про дім! - сиплячи в стакан з водою ложечку соди, він перемішує швидко.

- Знов шипучка?

- Знову-знову! - перекривляючи дружину.

- Дивись скільки в мене поташу мало, треба знову купляти.

- То й купи, - перехиливши стакан одним махом.

Дівчата направляються іти геть.

- В мене рожки на голові ростуть, що ви мене боїтеся, як чорта?!

- Роги, а не рожки. Отакі здоровенні! - Геня виходить за внучками. - Псіх-псіхом! - каже вона на дворі. - Ой, він десь вас тут доїдав, усі сили вимотав!

- Трохи, - промовляють сестри.

- Таки не трохи, а багато! Що ти там бурмочиш, старий діду? Іди краще трави накоси! - кричить йому з двору. - Ідемте до хати. Треба все це туди віднести.

- Я ключ маю, пішли.

- Йдем-йдем. Як каченята підросли за цей тиждень - й не впізнати!

- Невже? - дивується Марія.

- Ти не помічаєш, бо не розлучалася з ними.

- Заходьте.