Анна Мінаєва - Місто трьох королів, Анна Мінаєва

Я знову бачила серйозність у погляді Доріана. І це збивало мене з пантелику.

— Якщо ти так сильно хвилюєшся за свою свободу, — по-своєму зрозумів моє мовчання він підняв руку і щось прошепотів. Чоловічі пальці охопило жовте сяйво. — Я присягаюся, що не стану тебе ні до чого примушувати. Я присягаюся, що дотримаюся слова. Я присягаюся, що наші заручини будуть лише грою, яка зможе захистити тебе. І я присягаюся, що ти будеш вільна робити все, що тобі заманеться.

Магічна клятва спалахнула такою силою, що всередині мене щось здригнулося.

Доріан опустив руку, яка все ще чомусь тремтіла. І поглянув на мене:

— Це все, що я можу тобі зараз запропонувати, Пряна принцесо. 

Я не відповіла. Все це стало для мене новим ударом. Новим випробуванням. Мені пропонували допомогу, яка могла одразу вирішити кілька проблем. Та я боялася її приймати.

Доріан більше нічого не сказав, тільки запропонував лікоть і провів до зали, з якого вже лунала голосна музика. Аристократи святкували, танцювали, раділи новому заходу. А я відчувала всередині лише порожнечу.

Двері у залу прочинилися, ми увійшли усередину якраз у той момент, коли музика почала замовкати. Пари, що танцювали, відступили один від одного на крок і вклонилися своїм партнерам.

— Лорди та леді Ардашти! — голос кронпринца заглушив останні ноти мелодії і привернув увагу всіх присутніх. — Сьогодні я, Доріан Емберг — кронпринц Ретільванії, збираюся освідчитися!

Почувся шепіт захоплення серед леді. 

А кронпринц повернувся до мене обличчям і опустився на одне коліно.

— Леді Емілі, ви полонили моє серце та думки. Ви та, з ким я хотів би прожити той час, що відміряли для мене боги. Чи погодитесь ви стати моєю дружиною?

Я вперше дивилася на цього чоловіка зверху і відчувала себе так, наче мене відриває від землі. 

Це був фарс. Гра. Брехня. 

І все це, могло врятувати мене від того чоловіка, який стояв зараз поруч з графом Гувін. Мене бентежив не стільки наречений, якого обрав для мене батько. Мене бентежив тільки сам батько.

І він не змовчав. Випередив мене.

— Ваша високосте! — Майлз Браер невдоволено супився, зробив крок вперед. — При всій повазі, та чи не порушуєте ви цим правила?! Спочатку ви б мали поговорити зі мною, отримати мій дозвіл та благословення!

— Мені відомі правила, — озвався Доріан, навіть не поглянувши у бік Пряного короля. — Та спочатку я б хотів почути відповідь від леді. А вже потім боротися за благословення її та свого батька. Емілі?

— Я, — голос пошкрябав горло наче піском, — я згодна.

Хтось з леді радісно засміявся, хтось з лордів першим прокричав слова вітання. А я озирнулася і побачила одразу кількох людей.

Батька, обличчя якого вкрилося червоними плямами. Гідеона, який здивованими очима спостерігав за тим, що відбувалося. Фреда, який, здавалося, видихнув від полегшення. І Крістіана.

Лорд Шерве дивився кудись вперед, та нічого перед собою не бачив. Його обличчя осунулося, посіріло. А за мить він розвернувся і поквапився залишити бальну залу.