Анна Мінаєва - Місто трьох королів, Анна Мінаєва

Розділ 19.1

Свято промайнуло так швидко, наче його і не було. Я не помічала нічого навкруги. Як заведена лялька приймала чиїсь вітання. Здається, танцювала з принцом. Доріан був мовчазним, наче, відчував мій стан.

Я запам’ятала лише розмову з графом, який підійшов привітати. Він посміхався так щиро, наче нічого не втратив. Та і розмовою його слова важко назвати. Він лише побажав нашому союзу щастя і подякував. Подякував його високості.

Чим саме батько змусив цього чоловіка пообіцяти одружитися зі мною — залишалося загадкою.

З братом мені не вдалося поговорити. І це я планувала виправити найближчим часом. А от батько… Він не підійшов ані до мене, ані до Доріана. Наче ті його слова під час пропозиції нічого не були варті. Та так лише здавалося. Бо його справжня сутність проявила себе, коли карета привезла нас додому.

Я відчувала лише втому. Відчувала біль у скронях. І єдине що хотіла — спати. Однак варто було переступити поріг маєтку.

— Як ти сміла? — тремтячий голос пролунав позаду. — Як ти могла, Емілі?!

Мені потрібна була лише мить, щоб зібратися з думками, помітити сестер, які з’явилися на сходах, і повернутися до батька обличчям.

— Що вас не влаштовує, батьку? — спитала я, поглянувши йому у вічі.

— Ти осоромила мене, Емілі! — ці кляті червоні плями знову спалахнули на його обличчі. — Я домовився з графом з приводу тебе! Це він мав з тобою одружитися! Я навіть обговорив дату весілля!

— Граф не виглядав засмученим, — відповіла я, передаючи верхню накидку слузі. — До того ж… мені освідчився сам кронпринц. Вас це не влаштовує?

— Ти не станеш королевою, — прошипів Майлз Браер, а з куточка його рота бризнула слина. — Я не дозволю!

— Обговорюйте це з його високістю, коли він прийде просити вашого благословіння, — хитнула я головою. — Від мене тут мало що залежить. Чи не так, батьку?

— Ти зробила це, так?! Розсунула перед ним ноги? Це тому він освідчився тобі?! Чим ще ти могла зачепити такого, як він?!

Мені знадобилася вся воля, щоб стриматися і не відповісти. Я навіть губу прикусила до крові, щоб змовчати. І нарешті видихнула нейтральне:

— Я втомилася. Якщо це все, батьку, то я піду спати.

Не чекаючи від нього відповіді, я поквапилася до сходів. Пройшла повз здивовану Джозі, майже зрівнялася з Ребекою, коли…

— Граф все одно отримає в дружини одну з вас! Якщо це будеш не ти, Емілі, то я продам йому Джозефіну! Або Ребеку! Хто з вас, дочки, бажає стати графинею?!

— Не реагуйте, — пошепки звернулася я до сестер. — Просто не звертайте уваги.

Я вже бачила, як очі Джозі наповнилися сльозами. Бачила, як Ребека стисла кулаки і вже готувалася відповісти.

— Ходімо, — я перехопила обох сестер за руки. — Нам треба відпочити.

— Я не договорив з вами! — пролунав крик з першого поверху.

Та жодна з нас не озирнулася. Я провела сестер коридором і, сказавши, що завтра нашого брата чекають на аудієнції короля, пішла спати.

Особисто Гідеону повідомити про це я не встигла. Та попросила Доріана переказати. Якщо кронпринц не забув, завтра все могло змінитися. Суттєво змінитися.

З цими думками і спогадами про сум на обличчі Крістіана Шерве я пішла спати.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍