Анна Мінаєва - Місто трьох королів, Анна Мінаєва

Розділ 18.3

В темних очах напроти вирував вихор емоцій. І я не могла вилучити жодну з них, щоб зрозуміти.

— Хто?! — прошипів він.

— Відпустіть, ваша високосте, — попросила я, відчуваючи зніяковіння від його дотику.

— Хто це зробив? — Повторив питання Доріан. Я відчула те, як він послаблює руку, та все одно не дозволяє мені опустити погляд. — Хто тебе образив?

— Ваша високосте…

— Емілі, якщо ти не назвеш мені ім’я, і дізнаюся сам. І повір, я зроблю так, щоб ця людина пожалкувала про своє існування! — він глибоко вдихнув, видихнув і знову перехопив мій погляд. — Це через це ти в такому стані? 

Я повільно підняла руку, торкнулася пальцями тильної сторони долоні Доріана… і коли він тільки рукавички зняти встиг?.. І прибрала його руку від свого обличчя. Повернулася до дзеркала, замружилася на мить, розплющила очі і повернула собі самовладання.

Мій голос пролунав твердо та впевнено:

— Дякую за вашу турботу, ваша високосте. 

Я сперлася долонями на тумбу і встала зі стільця.

— Перепрошую за те, свідком чого ви стали, — додала, випроставшись, повернулася до кронпринца і вклонилася йому. — Цього більше не повториться. Я вам обіцяю.

— Емілі…

Я відчула смуток в його тоні. Наче розчарувала його своєю відповіддю.

— Якщо вам не складно, — продовжила я, дивлячись вниз, — проведіть мене назад до зали. Я не знайду сама дороги.

Пройшла довга мить і тільки після цього я почула відповідь.

— Ні.

Це здивувало. Обурило. Я скинула погляд на чоловіка, який стояв вже надто близько.

— Ні, — повторив він. — Поки я не дізнаюся, що відбулося. Почни з того, що назви ім’я людини, яка тебе вдарила.

— Я… я впала з коня, — збрехала, дивлячись йому у вічі. — Я вдячна вам за спробу допомогти. І якщо це не буде нахабством, я б і справді хотіла попросити у вас допомоги…

Голос здригнувся.

— Що завгодно, — миттєво відгукнувся Доріан. Він вивчав мене поглядом, шукав слабке місце, та я трималася добре.

— Моєму брату треба поговорити з вашим батьком, — промовила я, стримуючи всі емоції, які зараз в мені існували. — Я б хотіла попросити вас влаштувати аудієнцію найближчим часом. Гідеон не може чекати до кінця сезону. Справа надто важлива. І…

— Добре, — легко відгукнувся Доріан. — Нехай приїздить у палац завтра. Я все влаштую.

— Справді? Тобто… Дякую.

— А тепер скажи, що тебе засмутило. Я можу і сам дізнатися. Та хотів би почути від тебе.

— Мій батько, — голос зрадницьки здригнувся, — щойно повідомив мені, що уклав угоду з графом Гувін. За два тижні я виходжу за нього заміж.

Обличчя Доріана посіріло:

— І ти погодишся на це?

— В мене немає вибору, — мертвим голосом промовила у відповідь. — Принаймні, поки що.

Він мовчав кілька миттєвостей, вивчав мене поглядом, а потім прижмурився.

— Я можу допомогти із цим, якщо дозволиш.

— Як? — я не змогла приховати зацікавленість у тоні. 

Зараз я розуміла, що навіть зміна голови дому може не допомогти. Якщо граф чомусь погодився на це… Навіть Гідеон, якщо стане головою, не зможе так легко розірвати цю угоду.

— Хтось знає про те, що граф тобі освідчився?

— Він не освідчувався…

— Хтось знає? 

— Ні. Тільки я. Батько. Граф…

Я з сумнівом поглянула на Доріана. 

— Що ви замислили, ваша високосте?

— Авантюру, — промовив він, а на вустах спалахнула крива посмішка. — Це буде грою, про яку будемо знати тільки ми, Емілі. 

— Яка гра? — в мене чомусь перехопило подих. Як від поганого передчуття.

— Гра, яка ні до чого зобов’язувати тебе не буде, — відповів він. — Зараз ми повернемося до зали, і я тобі освідчуся. Перед усіма аристократами. Граф не зможе нічого протипоставити. 

— Доріане, я не…

— Я не кличу тебе заміж, Емілі, — хитнув він головою. — Принаймні, поки що. Поки ти не зможеш з чистим серцем відповісти мені взаємністю. Чи припиню я залицятися до тебе через цей обман? Ні. Ти дуже подобаєшся мені, і я хочу спробувати завоювати твоє серце. Та… та якщо мені не вдасться, я не стану ні до чого тебе примушувати. Ти зможеш розірвати наші заручини в будь-який момент. Скажемо аристократам, що я завів коханку, а тебе це не влаштувало. Зіграємо на тому, який я поганий. Та допоки ці заручини будуть існувати — жоден граф не зможе зазіхати на твою свободу. 

— Я… Я не можу на таке погодитися, — я твердо хитнула головою. — Це все не має зачіпати нікого, окрім мене.

— А яким боком це зачепить мене? — Доріан провів рукою по волоссю, а я помітила, як тремтять його пальці. — Можливо тільки частина про коханку, коли ти припнеш цю брехню. Так це не новина. Всім відомо про табір коханок короля, чим його син має від нього відрізнятися?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍