Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

Розділ 32

МІРГАН

Останній раз, коли я тут був, все було інакше. Тепла сонячна осінь, яскраві фарби… Тепер підніжжя гір облизує туман, витягуючи білі язики. Замок ніби висить серед хмар, подекуди щезаючи також. Розвідний міст над ровом піднятий, що тішить – Гервін знає свою роботу. З іншого боку – свідчить, що небезпека реальна.

Доводиться довго кричати, щоб добудитися вартових – туман глушить звуки. Коли нарешті міст опускають, ми в’їзжаємо у ворота і я звично оглядаю подвір’я. Гервін Сол вітається, доповідає, що в замку все гаразд і одразу йде розміщати моїх людей в казармах. Ми ж з Фраєм йдемо всередину замку, у меншу вітальню. Напевне, Ава вже не спить і спуститься зараз. Можна привітатись, а тоді вже йти у свої покої.

Вона і правда приходить дуже швидко. Охоплює поглядом обох нас, ніби переконуючись, що все гаразд і посміхається у відповідь на вичурний уклін Фрая, який не може бути серйозним навіть попри втому. Переводить погляд на мене і я відчуваю, як серце раптом стискається і з силою б’ється о ребра. Ава стискає руку Фрая, вітаючись, і розвертається до мене. Я теж беру її руки в свої і затримую. Дивлюсь в очі – сірі, в оправі чорних вій, прозорі… Всі питання, що я хотів поставити, зараз якось губляться ...

Хтось щось каже, Ава повертається, відповідає, забирає руки… Все-таки безсоння впливає на ясність розуму. Ми з Фраєм поспішали, можливо, й невиправдано, і не зупинялись на ніч.

- Кімнати для вас вже готові, - каже Ава - сніданок за пів години також буде. Можете поки що відпочити. Я так рада вас бачити…

 

Стою коло вікна, спостерігаю, як небо повільно тьм’яніє. Сіре протягом дня, зараз воно здається чистим і лиш відсутність зірок спростовує цей обман. Я зараз у покоях батька – вони з’єднуються з материними через невелику вітальню. І в останніх зараз мешкає Ава. Рей в моїй колишній дитячій кімнаті – нічого дивного, якщо вдуматись, адже саме так вони завжди і використовувались. Чи це побажання Ави, чи розпорядження Ольсана – але в мене дивне відчуття, ніби повернулось колесо часу і розставило все на старі місця, тільки деякі маріонетки виросли, і тепер займають інші клітинки.

У двері стукають і після дозволу заходить Ава. При чому заходить вона не через суміжні з вітальнею двері, а з коридору.

- Я не заважатиму? Чи, можливо, ви хочете відпочити з дороги? – Після обіду ми зо три години радились – Ава, я, Фрай, Гервін і Ольсан. Так, і ще Девін, який виявився доволі корисним. Здається, я його трохи пам’ятаю по військових діях. Він і тоді добре себе показав. Всі, хто мали щось розповісти – розповіли, хто мав пропозиції – висловили їх. Думаю, остаточне рішення сформується завтра – коли всі пересплять з новою інформацією і в голові все стане по своїх місцях.

- Ні, Аво, я вам радий. – мені дійсно хочеться поговорити з нею. Не про справи, а про щось таке…своє … про сина, хоча б. – Рей вже спить?

- Ще ні, гуляє перед сном з нянею. Не хотіла, щоб вони заважали нашій розмові, але якщо ви бажаєте...

- Тоді трохи пізніше. Аво, ми можемо звертатися одне до одного «ти»?-пропоную.

- Добре, - відповідає з запинкою. – Тоді…я хотіла б показати тобі дещо… якщо можеш піти зараз зі мною?

- Звичайно.

Ми виходимо в коридор і підіймаємось на третій поверх, і Ава веде мене до однієї з кімнат, двері якої відкриває ключем. Опинившись всередині, розумію, що це її особистий… кабінет? Хоч тут немає ніякого рукоділля, але атмосфера якась така…її. Ава запалює гасові лампи, жестом запрошує мене сідати і ми зручно влаштовуємось у м’яких кріслах.

- Ми стільки говорили про мене, - дивиться вниз Ава, - і нічого про вас…тебе, - одразу виправляється. – Я можу спитати, як справи у Йорнбурзі?

Мені не хочеться про це говорити. Я би краще послухав про Рея. Але ніде правди діти, я маю розповісти їй про Іргіс. Принаймі сказати, що ніякого шлюбу не буде.

- Я досить… насичено провів там час. Столиця зараз готується до весілля принца і пристрасті вирують. І, мабуть, скажу одразу – Іргіс я бачив, спілкувався з нею і ніякого одруження більше не планую.

- Я можу спитати, чому?- обережно цікавиться Ава.

- Причин кілька… Пройшов час, і ми обоє змінилися. А також відбулися певні події, в результаті яких я побачив те, чого не бачив раніше. Насправді, це довго розповідати… і я навіть не маю права говорити все, бо це не мої таємниці… Найголовніше – змінилися мої почуття. Я більше не кохаю Іргіс.

Очі Ави здивовано розширюються і вона завмирає. Нарешті тихо каже:

- Я не знаю, що привело до цього, Мірган, але сподіваюсь, що все на краще.

- Це однозначно. Але ти хотіла мені щось показати?

- Насправді, розповісти. Але це важко… Я боюсь, що тобі буде складно мені повірити.

- Хіба? – усміхаюсь. – З нашої найпершої зустрічі тебе супроводжують чари. Чи може мене здивувати щось у тій, хто виглядає втіленням Моррігани?

Ава слабко посміхається.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍