Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

- Залиш мене! Я ні про що не жалкую – навпаки, може мені вдалося хоч трохи не бути лялькою. І його смерть не на моїй совісті…можливо, я навіть врятувала життя… - ледь чутно шепоче молода леді… так, Агата.

Вона відвертається від вікна і сповзає, притулившись до стіни. Кертіс дивиться на неї, важко дихаючи.

Я виринаю з видіння у темряву своєї кімнати. Ніби бульбашка, що підіймається з дна джерела і безгучно лускає на поверхні. Життя такої бульбашки коротке, як й видіння, що я бачила… чому, хто показав мені його? Чи це справа рук Сінни чи, випивши зілля, я побачила шматок чужого минулого?

В кімнаті холодно і я загортаюсь у ковдру з головою. Дарма, зараз має стати тепліше, не кликати ж служницю серед ночі розтопити піч. Поступово тремтіння припиняється і я зісковзую у сон.

А зранку під воротами великий загін вершників. Лязг зброї, іржання коней, різкі команди. Ворота поволі відкриваються і у двір в’їзжають воїни. Один з них скидає каптур і по яскравій шевелюрі я впізнаю Фрая. Поряд з ним…Мірган? Подаюсь ближче до скла, вглядаючись в обличчя – і Мірган підіймає голову, оглядаючи замок. Серце починає швидше битися, хоч вони мене й не бачать.

Я кидаюся в кімнату Рея, де спить Грейс, дзвоню Мардж. За лічені хвилини я вже вбрана і заплетена і нашвидкоруч вмита. Мардж підскакує від збудження, пританцьовуючи, і, відпущенна, стрілою мчить униз – вона має бути в курсі всіх новин.

Залишаю Грейс з Реєм, сама ж спускаюсь вниз. Дорогою зустрічаю Ольсана, що віддає розпорядження покоївкам і кухарці, тож не затримуюсь і йду прямо у вітальню.