Стів Маккартер - За небокрай, Стів Маккартер

- Ти не можеш літати? - запитала Жазель.

- Настрою немає. Погода не льотна. - знизала плечима дівчина в золоті. - Значить, Максуд не має відношення до моїх ран. Це було ясно від самого початку. Звідки такому тупому йолопу на нижній межі розвитку своєї гілки зрозуміти, як можна допомогти такій високорозвиненій істоті, як я. Тоді хто ж?

Амайанта кинула косий погляд на клерка.

- Я перебрала всі кольори Химерниць. Тревізо огортала тебе серпанком всіх кольорів. - з повним ротом розповідала Жазель. - Не допомогло. Тоді вона сказала, що у алхіміста, можливо, теж якийсь там потік, тому…

- Якийсь? Той самий.

Жазель здивовано викотила очі. Дезіре легенько стукнула клерка ногою, щоб та й їй розповіла, про що говорить богиня.

- Амайанта сказала, що в алхіміста той самий потік.

- Він викликає чорне світло. Такого кольору немає у потоці. - теж з набитим ротом зробила свій внесок у розмову Дезіре.

- І ти отримуєш звання "Розумник року"! - Амайанта урочисто витяглася по струнці і заплескала в долоні.

В цей час звідки не візьмися почали збиратися невеликі фігурки людей усіх мастей, що світяться, і бігти в бік Дезіре по повітрю. Жазель тільки головою встигала мотати з боку на бік, намагаючись зрозуміти, що відбувається.

- Ой, почекай, це ж моя медаль. Твоя інша — "Йолоп і його ідеї"! - при цих словах образи людей почали кидати в Дезіре образи гнилих помідорів та інших гидот. Все так реалістично виглядало, що Жазель аж рота відкрила. - А ще ти мені поки що так і не віддячила за допомогу, Химерниця Зими. Можеш принести мені жертву.

- Ми вже говорили з тобою про жертви. - обернувся до богині Максуд.

- І до чого ж ми дійшли? - дівчина в золоті дивилася на воїна. - І пожартувати вже не можна? - Амайанта розвела руки в сторони, потім, прикриваючи рота долонею, тихо сказала. - Вночі, коли оце буде спати. - і богині тицяла пальцем у бік Максуда.

- Про що ви говорите? - Дезіре набридло просто сидіти і кліпати очима.

- Ну, по-перше, ти ще не віддячила Амайанті. - пояснила Жазель.

- І вона потребує жертви? - запитала Химерниця. - А Максуд проти. Тоді просто словами. Дякую тобі, найвеличніша з усіх найвеличніших божественних створінь, що ти зійшла з небес і принагідно зцілила мене. - Дезіре низько вклонилася. - Жодні мої людські подяки не здатні принести користь твоїй божественній суті. Якби я могла, то носила тебе на руках до кінця життя. Але я не можу. Тому прошу мене пробачити ще й за це. І якщо ти така велика і все знаєш про наш світ, чи не відкриєш мені секрет, як же це чорний може бути частиною потоку, в якому є тільки зелений, синій, білий, сірий і фіолетовий? Вкотре пробач мені за моє невігластво.

Химерниця опустила голову. А на її обличчі був театральний трагічний вираз, який Амайанта сама не раз на себе приміряла. Богиня посміхнулася, помітивши те, що так намагалася приховати Химерниця Зими.

- За деревами лісу не бачите. - відповіла богиня, гордо посміхаючись, і знову присідаючи до ласощів. - Однозначно зроблю її своїм кухарем.

Коли Жазель передала слова Амайанти, Дезіре почала про щось здогадуватися, але відмовлялася в це повірити. Думки роїлися в голові, поки не знайшли свого остаточного формулювання:

- Ти хочеш сказати, що ми, Химерниці, бачимо частини потоку? Всі його кольори окремо, тому не можемо побачити весь потік разом? Як єдине ціле? Для нас він завжди розбитий на кольори, а для алхіміста – ні?

- Ось вона б точно додумалася використати абсолютного, щоб мене поставити на ноги. - сказала Амайанта, проковтуючи шматочок горішка. - А тобі просто пощастило, що Тревізо була поряд.

- Це тобі пощастило. - уїдливо відповіла Жазель.

- І тобі також. - таким самим тоном парирувала Амайанта.

- Я маю рацію? - Дезіре повернулася до клерка і та кивнула.

Химерниця Зими усміхнулася. Значить, чорний потік? Якщо всі кольори змішати, то чи вийде чорний? Але вже за секунду її радість минула. Яка користь від цих знань?

- А мені ти віддячити не збираєшся? - спитав Максуд. - Це не я переливав у тебе найкращі свої емоції, ділився почуттями та спогадами, щоб наситити тебе енергією? Дезіре взагалі могла подумати, що я розумом рушив.

- І мала б рацію. - знову вразила дівчина в золоті.

- Значить, не збираєшся. - констатував воїн.

- Тобі буде дано честь носити мене. Дивись, не наклади в штанці від щастя.

У Жазель знову суп мало не пішов носом.

- Вона свариться? - спитала тихо Дезіре. - Гарно лається? Як усі боги?

Жазель кивнула головою. І звідки Химерниці знати, як лаються всі боги? Може, десь прочитала? Дівчата швидко доїдали.

- Руку покажи. - звернувся Максуд до дівчини.

Дезіре віддала миску Жазель, щоб та віднесла на кухню. А сама зняла плащ. Хоч це й було незручно робити однією рукою. Підійшла до воїна. Той закотив її короткий рукав, щоб побачити руку повністю, включаючи те місце, де залізна рука з'єднувалася з людським тілом. Навіть Амайанта підійшла ближче.

- Груба робота. Жодного лиску. Йому б підкови для коней робити.

Максуд сердито глянув на Амайанту.

- Їй подобається. - сказав воїн. - А працює як? Все гаразд?

Дезіре поворухнула всіма пальцями, покрутила рукою в ліктьовому суглобі. Зробила кілька швидких ударів кулаком із клацанням.

- Що це за звук? - насторожився воїн.

- Кулак збирається надто швидко. - пояснила Дезіре. - І мізинець трохи не складається. І не до кінця випрямляється.

- Я ж казала. Халтура. - богиня схрестила руки на грудях. - Клич Поєднувача, нехай виправляє свої недоліки.

- Так, думаю, абсолютний зміг би це ... - Максуд осікся, згадуючи їх з Химерницею історію відносин. - Коли ви поговорите один з одним і помиритеся, то він допоможе тобі.

- А ти як сам? Здорово тобі дісталося? - запитала Химерниця, принагідно перевівши тему.

- Ось бачиш! - Максуд докірливо глянув на Амайанту. - Ось про що питають друзі. Як справи? Як ти почуваєшся? Чи все гаразд?