Маїра Цибуліна - Я його Ляля, Маїра Цибуліна

- Та ні!

- То чому ти вчишся в академії?        

- У мене старий – коп. І дідо теж. Я народився, щоб стати поліціянтом.

- Тобі не дали вибору.

- Так. Я люблю живопис. Я малюю картини.

- Та ну. Не знала.

- Ніхто не знає з моїх знайомих і друзів.                                     

- То я перша удостоїлась такої честі. Може ще якось покажеш свої творіння.

- Колись обов’язково.

- Але ти ж працюєш моделлю в магазині. Тобі хіба це не подобається? Усі дівчата мріють бути моделями. Ну, вам подобаються різні шмотки і всілякі фотки!

- Не всі! Може я тоді не дівчина?

- Ну, тоді я не хлопець!

- Ти, наприклад, ось теж працюєш стриптизером в клубі, а сам мрієш про живопис. Ти ж не кидаєш малювати свої картини, поки нікому не потрібні, а навпаки продовжуєш займатися своїм покликанням, при тому заробляючи собі гроші на прожиток зовсім іншим способом. Так само і я працюю моделлю тільки тимчасово, поки я не закінчу навчання і не влаштуюся в відділення полковника Марусенка. Та й навіть після отримання диплома я не впевнена, що моя мрія здійсниться.

- Чому? - поцікавився Женя. - Що не підходиш їм?

- Ні, насправді все набагато складніше і заплутаніше. Розумієш, моя мама з моєю появою на світ вирішила, що я буду моделлю, і вона мені пригрозила, якщо Сергій Петрович візьме мене до себе в відділення, то вона «розіб'ється в коржик», але доб'ється, щоб полковника Марусенка звільнили з роботи, або понизили, якщо він це зробить. А для нього це рівносильне смерті. Це відділення - все його життя! Він стільки сил витратив на те, щоб досягти того, що він має зараз. Я не можу йому так нашкодити; він мені, як другий тато. Він батько моєї найкращої подруги Мусі.

- Ну, тоді влаштуєшся в інше відділення поліції? Їх в Києві, як грибів у лісі після дощу!

- Давай я тобі про це розповім як-небудь в інший раз. Зараз немає на це часу. Треба поспішати і швидше з цим покінчити. А то ще хтось застукає нас за цією справою. Давай вставляй!

- Що вставляти? - Женя аж почервонів від моїх багатозначних слів.

- Не те, про що ти подумав! – Карасенко знітився через мої слова. - Касету встав, будь ласка, в автомагнітолу.

- А! - з полегшенням зітхнув Женя. - Не можу.

- Чому?

- А у мене зчитує тільки флешки. Таким мотлохом вже ніхто не користується, Лялю.

- Гаразд, поїхали до моїх батьків. У мене в кімнаті є старий магнітофон. На ньому я слухаю улюблені, старі касети.