farculitsa - Відроджені з Попелу, farculitsa

Артур розгублено насупився. Він нічого не зрозумів, хоч і намагався скласти до купи все, що почув.

— Відпусти. — Ріна спробувала відтіснити від себе хлопця.

— Я допоможу тобі. Скажи, що я маю зробити. Скажеш вбити когось — я вбʼю. Лише скажи.

Жінка перестала пручатись і дозволила обійняти себе. Його пальці проводили лінії по шрамах на її спині під сорочкою.

— Не кохай мене, якщо не хочеш, я не вимагатиму любові, — прошепотів Артур і лишив ледь відчутний поцілунок на її щоці. — Я теж не кохатиму тебе все життя, — Торкнувся губами кінчика її носа і повік. — А можливо ми помремо завтра. Ти не шкодуватимеш, що ми не кохались? — Запустив пальці в її волосся, легко потягнув і поцілував у шию.

Ріна прикрила очі й дозволила йому підхопити себе, віднести на ліжко. Він торкався її ніжно. Спочатку жінка хотіла заперечити, але Артур затиснув її руки над головою і продовжив повільно обводити губами вигини тіла.

— Сьогодні буде по-моєму, — прошепотів він і поцілував її так ніжно, що у Ріни закололо в грудях. — Довірся мені.

Вона підібгала губи на знак протесту, але зрештою тіло піддалось на ласку і, коли Артур відпустив її руки, Ріна вперше обійняла його.