Анастасія Kовальська, Аріна Вільде - Фіктивний шлюб , Анастасія Kовальська , Аріна Вільде

- Ти ж не хочеш зупинятися... - шепоче у вухо. 

Сильніше посміхається, дивиться в очі, немов переможниця. Сиджу, як у капкані, і розумію, що все, до біса, програв. 

Хапаю за талію, притягую до себе. Її губи знову на моїх. Чинити опір? Дідько, та я вже й не хочу.
Телефон вібрує в кишені.  Вирішив скинути, але в останній момент пригальмовую. Розумію - просто так посеред ночі ніхто б не дзвонив. Ніхто не ризикнув би. Тут точно щось важливе. 
Єва все ще на мені, липне, намагається привернути назад, але я різко, без церемоній, відсуваю. Вона тут же відсторонюється, стогне ображено. 

- Ти серйозно? - шипить, очі виблискують злістю. Але мені плювати. Піднімаюся, виходжу на балкон. Замикаю двері так, що скло тремтить. 

Дивлюся на екран - Ярослав. Ковалевський відповідає за останній проєкт. На нього все поставив. 

Притискаю телефон до вуха. 

- Захаре, отут дупа! Склад із матеріалами горить. Поліція на місці, але ти ж знаєш, як вони працюють. Розбираються, але хтось явно підпалив навмисно. 

В очах темніє. Кулаки стискаються так, що хрустять кісточки. Скриплю зуби, намагаючись не піддаватися паніці. 

- Не йди звідти, чорт забирай. Зрозумів? Стеж за ними, стеж за всім, що відбувається. Я їду.

Повертаюся в кімнату. Духота, навіть холодне повітря з балкона не рятує. У скронях стукає, ніби зараз розірве голову. 

Єва дивиться на мене, стиснувши губи. Хапаю з полиці ключі, ноги самі несуть до виходу. Спиною відчуваю, коли Єва влітає за мною в передпокій.

- Ти куди? 

Руки трясуться, але я намагаюся триматися. Зараз головне - не зірватися. Секунда, і вона кидається до мене, хапає за лікоть, тягне назад.

- Ти що, з глузду з'їхав? Ось так кидаєш мене одну посеред ночі і біжиш до когось за першим дзвінком?

- Єво, бляха, зараз не до цього. - шиплю крізь зуби. 

Вона завмирає, очі розширюються, у них на секунду миготить переляк. Кидаю погляд, який не залишає їй шансів на продовження. За секунду я вже за дверима.